Поклик пітьми

Розділ 8

Гвенівер

- Чорт, Гнате, у нас проблеми. Ти розумієш, що у твоєї дитини якимось магічним чином є сили народу хмар? -грубо звернулась я до нього. От опеньок! Це не добре...
Якщо Кіра має сили народу хмар, то вона стає справді небезпечною. Трибридів в нашому світі не багато, наймогутніша на даний момент Мар'яна. Але є ймовірність, що це зміниться.

- Гвен, я не бачу в цьому проблеми: вона просто трохи сильніша, ніж мала бути. Це їй на руку, - буденним тоном промовив він. Я от ніяк не допетраю: де той нажаханий батько?! У нього біполярний розлад особистості, чи що?

- Та ти знущаєшся?! А якщо вона загине? Що як вона поглине світ? Гнате, сили народу хмар небезпечні! Ще й тоді, коли проявляються в такому юному віці! - продовжувала кричати на нього я.

- Ти ж знаєш: сили народу хмар захищають свого власника. Отже Кіра буде у безпеці. Тож ти допоможеш їй опанувати пітьму, а я наберу Юліанну, щоб вона порадила що робити. Не нервуй, - сказав Гнат, чим повернув мені  здоровий глузд. А й справді, чому я так завелась? У нас є Юліанна, Гнат і я: ми допоможемо їй навчитися.

- Добре, тоді дзвони свої милій дружині, а я пішла будити цих диво підлітків. Пора тренуватися, - сказала я, виходячи з кімнати.

Підіймаючись нагору, я міркувала над теперішньою ситуацією. По-перше, мене бісить, що я навіть на думці не мала цього. Чому я не очікувала того, що Кірі передадуться й другі чари Юнни? Я ж знала, що у моєї любої сестрички, котра стала обраною, є магія хмарників.
Відчинивши двері у кімнату, я побачила, як Кіра та Ян щось завзято обговорюють, а потім хлопчина перевів погляд на мене:

- Здрастуйте, тітко Гвен. Ви вже забираєте Кіру на тренування? Якщо так, то чи можна з вами? - запитав він у мене. Я була здивована зацікавленістю цього хлопця, але відмовити,коли Кіра дивиться на мене щенячими очима, просто неможливо.

- Добре. Пішли вже, парочка наша, - глузливо мовила я. Споглядати за їх реакцією було надто весело: вони почали поперемінно повертати голови то на мене, то один на одного, а потім синхронно вигукнули:

- Ти з дуба впала, чи що?!

- Хах, ваша реакція є доказом моєї правоти, але це не має значення: бігом у підвал! Щоб за п'ять хвилин були там, зрозуміло? - звернулась я до них. І за традицією, що склалася вже давно, вони відповіли одночасно:

- Зрозуміли.

***
Я вже у підвалі, Кіра та Ян сидять за столом та чекають моїх вказівок. Що ж сьогодні планую навчити її створювати енергетичну сферу, поглинати пітьму та плести павутиння зі стрічок пустки.

- Дорога племіннице, можеш підходити. Стань на цей квадрат, уважно мене слухай та повторюй, - скомандувала я. Дівча одразу зробило все, що я її попросила. Але потім... Потім Кіра почала поступово створювати стрічки пітьми...

- Що ти робиш? Я нічого ще не пояснила, - звернулась до неї, але вона просто промовила:

- Ти плануєш спочатку навчити мене творити сферу, але я це вмію. Тож зараз показую тобі на що здатна.
Стрічки темряви поступово огортали її руки та плечі, а потім вона плавно створила проміжок між кистями, й пальцями почала вимальовувати сферу. Ниточки поступово перетворювалися на клубочок, а потім він почав збільшуватися за об'ємом. Коли куля була достатньо великого розміру, Кіра перетворила її на туман.

- Що ж це було круто, визнаю. Але як ти цьому навчилась і звідки знала, що я планувала показати спершу? - спитала її я.

- Гвен, якщо ти думаєш,що я прочитала твої думки, то маю тебе розчарувати: мені Ян сказав. А навчилась ніяк. Просто відчуваю що маю робити, - пояснила Кіра мені. Але щелепа в мене трохи відвисла. Звідки Ян знав мій план заняття? Це надто дивно...

- Що ж тоді спробуй поглинути пітьму, в якій я тебе зараз запру. Зможеш її розвіяти, повірю що знаєш, як чарувати, - усміхнувшись мовила я. А далі почала огортати її тенетами своєї пітьми. Це було складно: її чари народу хмар трохи заважали, але усе вийшло. Тепер лишилося чекати. Думаю, вона поглинатиме її  десь п'ятнадцять хвилин.

Перші п'ять хвилин нічого не відбувалося, але на шостій  почали з'являтися промені світла, що немов розривали пітьму. Це відбувалося дуже швидко, тіньову пастку розпирало все більше й більше, аж раптом всередині неї щось вибухнуло. І нас засліпило дивним жовтогарячим світлом. Воно обпікало шкіру, не лишаючи на ній ніяких ушкоджень, але це було боляче: до біса боляче. Я чула зойк Яна, після чого все затихло на пару секунд.

Потім ми провалилися у пітьму...