літо - терапія для наших втомлених душ

Не забувай, що нам судилося розбитися вщент

А літо більше не здається безтурботним.
У них так само є почуття і закоханість, але щось не давало спокою. Світ не здавався ворогом, поки Хван не став вісником усіх нещасть.

Вони повернулися додому майже під ніч. Мінхо запевняв, що на годиннику давно за дванадцять і Джісон йому вірив. Вони мовчали, бо говорити нема чого. Вони могли розмовляти лише про свої секрети, але тепер, коли про них знають інші, сенсу говорити про них немає.
У селі тихо, ніби всі зникли, і навіть якщо вже всі знають, то хлопцям пощастило не потрапити їм на очі. Хотілося б, щоб Хван промовчав і щоб усе стало як раніше.

Горище холодне. Таким Хан не відчував його ніколи. Навіть на початку весни або наприкінці осені - воно завжди було привітним і теплим, тим місцем, куди Джісон міг повернутися. А сьогодні все змінилося. Він відчував, як село знову відкидає його, але надія не пропадала, поки поряд був Мінхо.

Джісон вже майже спав, коли його розбудив дзвінок.
- Спиш? - Голос Мінхо здавався бадьорим і стривоженим.
- Вже ні.
- Тоді думаю час прощатись. - Мінхо схлипнув, і від його тремтячого голосу Джісону стало страшно.
- Ти ж жартуєш, так?
- Ні. Всі вже знають. Він, звичайно, прибрехав про поцілунки, але нам все одно вже ніхто не повірить.
- Ти ж жартуєш, га? Ми маємо шанс виправдатися. - Джісон сів на край матраца, і зовсім не розумів, що відбувається. Він би ніколи не повірив, що в маленькому місці чутки розлітаються настільки швидко. Він впевнений що минуло менш як шість годин. - Ми ж можемо втекти, спробувати переконати зрештою.
- Якби все було настільки легко, я б не подзвонив тобі зараз. Я просто хотів би попередити тебе, щоби ти був готовий до наслідків.
- Це так складно. - Джісон потирав чоло і здавалося що ось-ось заридає.
- Саме тому я намагався прикривати тебе. Саме тому я мовчав. - Він зробив коротку паузу, Джісон здогадувався, що в цей момент він витирав сльози, але говорити про його стан хотілося менше, ніж говорити про їхні палкі почуття. - Я не хотів, щоб ти зіткнувся з цією хвилею. Я думав, у нас є час хоча б до кінця літа.
- Ми можемо зараз десь зустрітися? У мене тремтять руки і я зовсім не знаю що робити.
- Тоді просто приходь до берега.
«Туди, де ти мені вперше сказав що хочеш мене поцілувати».

І Джісон прийде.
Він не впевнений у тому, що бабуся не чула, як він стрибнув з останніх сходинок і проскрипів дверцятами паркану. Він не впевнений, що коти не чули як він важко дихає від бігу. Він не впевнений у тому, що світ готовий його прийняти.
Вулиці не здаються більше знайомими, а поле лише проганяє спогадами. З кожним новим кроком хотілося впасти, але думка про те, що десь на нього чекає Мінхо, просто наступала на п'яти.
Серпневі ночі світлі. Вони горять сірим світлом місяця, і зірки прокладають шлях. Джісон заспокоюється, дивлячись на місяць. Він такий непомітний, але навіть не дивлячись на те, що люди його не бачать, продовжує відбивати чуже світло. Він лише прожектор. Він виявляє те, що не належить йому. Він схожий на Джісона - Хан лише хоче показати яскравість Мінхо цьому світу, але ніхто не хоче на них дивитися.