Від імені Михайла Матюхіна
...
Колись мені, напевне, відкриється смак твоїх, на перший погляд солодких, губ. Таких бажаних, любих, оманливих. Тоді на сцені я і не думав, просто робив. Раптово дивно обняв, торкнувся, на мить, губами твоєї щоки, відчув запах одеколону і їдких сигарет. Несподіваний поцілунок в щоку у відповідь з твоєї сторони я, визнаю, не очікував. На жаль, продовжувати це неможливо, потрібно починати пісню. Далі все як в тумані, окрім тебе. Твої губи вимовляють літери, які перетворюються в слова і течуть піснею в гармонії звуків інших інструментів. Ти ненавидиш квартали, у яких ходила вона, якась вигадана жіночка. Вона й запрошує мене на танець смерті, у якому я, ймовірно, програю, заливаючи кровью сцену. 《А рахунок - це любов》, в моєму випадку любов - це нескінченне страждання біля тебе, Влад. Хто-зна, можливо, воно взаємне. Я дивлюсь тільки на тебе і коли починається соло підриваюсь в танці, як і ти. Наче зовсім близько, але так далеко ламано рухаюсь. Потім стаю на місце натискаю на чорно-білі клавіші і підспівую тобі. Ми разом поринаємо у німецький спів. Твої грубі інтонації, мої вигуки, наче блаженні стогони, зливаються в пісню, змінюються звичним приспівом, а потім і соло. Я дивлюсь на тебе. Такий жвавий, щирий, милий. Твоя посмішка руйнує планети, вони, такі крихкі, що не можуть втриматись перед твоєю красою. Я теж посміхаюсь. Ти щось кажеш людям в залі, я не слухаю, лише слідкую. Пісня наче продовжується, знову приспів і кінець. Я награно падаю і нібито непритомнію. Чую як хтось підійшов, присів біля мене і.. почав робити штучне дихання? Я підірвався, ніби мене окропом облили. Подивився на свого "рятівника" з безглуздою посмішкою. Влад.
— Я думав, ми його втратили - кажеш ти, поки я помаленьку втрачаю розум і сходжу з глузду через тебе.
P.S.:змінила кінець, бо недодивилась відео 👀
