"Все скінчено
Все скінчиться
Все, можливо, скінчиться"
Ми сиділи один навпроти одного у Його квартирі та пили чай. Сіра димка від напою гріла обличчя, а чашка - руки. Рівно відтоді, як ми привітались на порозі, між нами стояла тиша, що пробуджувала неприємні думки про майбутню розмову, яка, ймовірно, повинна відбутися.
Сьогодні. Зараз.
На дворі дощило. Наче розуміючи мої почуття, хмари розплакались замість мене, і магічним чином сталось так, що я промок до нитки саме біля Його під'їзду.
Міша протягнув мені рошенівську ромашку і я, зашарудівши обгорткою, з вдячністю поглинув цукерку. Чай огорнув горло теплом, яке невдовзі щезло, залишивши за собою содкий присмак.
Тиша була нестерпною, а спогади так і винирали, віддаючи неприємними почуттями...
Після одного з останніх концертів осені нас застукали біля умивальника фанати, ми тоді з Мішею змивали грим, а інші вже були десь в морі нескінченних підписів на квитках, обіймах незнайомців, милих подарунківі та багато іншого.
Це було несподівано.
Несподівано отримати поцілунок в самі губи від Нього, а потім бачити це у фото в соцмережах з дурнуватими підписами, накшталт "Головні фронтмени гурту Schmalgauzen зустрічаються?", та здогадами щодо наших відносин у коментарях і у самому дописі.
"І рапотом, одного чудового дня
Перед вами опиняється..."
— Досить, настав час щоб усе скінчилося - я сказав перше, що прийшло в голову, маючи на меті спалити всі мости, які поєднували нас з Матюхіним. Я не хотів би цього робити, але ситуація давить кам'яною брилою на плечах.
"І однак же я - ненаважуся
Ненаважуся закінчити
Час, щоб усе скінчилося
Які сни, безліч снів"
Знову тиша. Мені не хотілось савити крапку в нашій дружбі та відносинах загалом, але все ж доводиться приймати такі рішення, заради нормального майбутнього, якщо воно колись буде. Згадую безліч безсонних ночей, коли я думав що насправді між нами коїться і чи можливо робити вигляд наче нічого й не сталося, жити далі, як було раніше?
Ні. Нічого вже не змінити. Хіба створити машину часу, але то вже якісь чудеса і п'яні мрії.
В голові пролітають обривки спогадів зі снів, де все було іноді приторно солодко і надто добре, щоб це було насправді, або ж перебільшено погано, настільки, що аж на інший кінець світу потрібно їхати.
Міша не дивився на мене, а глядів кудись в стіл, наче не почувши мої слова, застиг ніби статуя, у якої билось серце.
— Знати б, що буде - згодом відповів він, підносячи чашку до губ і ковтаючи напій.
— Тоді не було б чого і хвилюватися - видихнув я, нарешті побачивши його очі, що виблискували сльозою, яка з одним порухом вій котилася по щоці.
Ці очі дивились із живою надією і вірою в майбутнє з тим, що ми отримали та що буде, якщо визнаємо правду.
Я приготув його до себе в обіймах, розуміючи, що ігнорувати існування такої чудової людини я не зможу, аж ніяк. Пальці потонули в каштановому волоссі, заспокійливо погладжуючи його. Він приголубився до мене, мов котик, лоскочучи шию щетиною. Я злегка цьомнув Михайла в тім'я, а він шморгнув носом у відповідь.
— Чарівний вечір - прошепотів Матюхін.
— Незабутній - відповів я також тихо.
— І він продовжується - це очевидно.
В голові вимальовуються неприємні сценарії подій у майбутньому, яке лякало нас обох. Та я відкинув ці надокучливі думки.
— Він лише починається - я ніжно цьомкув його в губи.
Вечір починається, як і наше кохання.
А потім, на публіці, можливо, буде жахливо та гірше, ніж в театрі або цирку. Але це потім.
Зараз - тільки я і тільки він, тільки ми.
