І ось 2 місяці пройшло.
Здавалось, стало краще,
Та ні, не відійшло..
Душа моя щей досі таще
Усю цю злість і цей шантаж,
І не скидуючи нічого,
Я набираю новий вантаж.
Стараюсь йти, я йду!
Але
Все ваще роблю це,
Бо вже,
Вже важко дихати.
Як так?
Чому?
Ніяк не відірву оцю
Цю думку,
Яка не сходить з голови..
І ось на раз-два-три
Я відключусь і упаду
В глибоку ту западину.
Там темно, страшно.
Ну авжеж .
Ну а як інакше?
