Кричить батько на кухні,
А мати там і плаче,
Дитина у кімнаті,
Це вічність йде неначе.
-І що ж робити мамо?
-Чому ж ти не тікаєш?
А мати зирк і каже:
-Чого це ти питаєш?
-І що хочеш сказати?
-Куди це нам тікати?
У розпачі дитина,
А мати й далі плаче.
Надворі вже стемніло
І ніч вже блище стала
І мама вже не плаче,
Але вже й зла наче.
Дитина щось питає,
А вона відлітає:
-Нехай не заважає.
Замовкло те дитя,
Нічого більш не каже.
Що ж то за відчуття,
Ніхто і не розкаже.
Чому ж страждають діти
У сварках і скандалах.
Лишається лиш сісти
Й сидіти мов в привалах.
