З-під сяйва й пітьми погубиться кохання / Clear And Muddy Loss Of Love

1 Розділ. «Як з вродливого дівча зробили сина»

Перекладено: Лікоріс (Lycoris110).

  Маленька зграйка рясно білих хмарин поволі пливла по небесам, укриваючи своїм пухким шаром розпростерті долини й широкополі лани.

Звідкілясь прохолодними хвилями грайливо дунув вітерець. А зверху здіймалося безкрайньо-чисте небо, осяюючи своєю блакиттю. Аромат свіжого дощику мʼяко розкинувся по травʼянистим полям, насича‌в повітрям легені.

У далекім краєвиді, де виднілася лінія зіткнення піднебесся й зеленкавих роздолів, траплялися вигини та впадини у землистій корі, придав своєрідної мальовничості картині.

Помеж зеленастих дібров озорилася жменька білявих, чистих клубочків пуху. Стадо овечок покірно слідувало за групкою воїнів на жеребцях – кочових мешканців долин; раз-у-раз юнаки, підбиваючи батогом, зрідка прикрикували вівцям.

Зненацька щось черкнуло обрій, і з усією силою загуркотів стукіт копит, змусивши весь світ стрепенутися. Умить з далеких хащів винирнув цілий загін сповнений духу.

Попереду ватаги здіймався вершник, одягнутий в звірині шкури, а за плечима розповзалося довге волосся. На лобі звисав начільник, а трохи нижче підборіддя вкривала густа борідка. Наїзник різко похилився, спираючись ногами за металеві дужки, що підвішені до сідла. В очах його згорала невимовна радість, яка з часом оберталася в схвильованість. Придержуючи зверху однією рукою віжки, іншою ж він сердито стьобнув коня.

  — Вйо!.. — щосили прокричав чоловік. До вух пронісся ржання скакуна. Піддавши ходу, вершник таки відірвався уперед від усієї ватаги.

  Шовкова грива жеребця змішалася з довгими пасмами наїзника, граючися по вітро‌ві. Як-то кажуть, який господар така й худоба: вершник, що й кінь, мірялися завзяттям на шляху. У їхніх очах палав норовистий дух.

З іншого краю до них назустріч мчався на коні юнак. Коли до самої ватаги було рукою подати, хлопчина вихорцем зскочив з коня припавши до землі одним коліном.

Вершник різко підчепив до себе віжки. А воїни, що сторч головою летіли за предводителем ураз спинились один біля одного не вагаючися зробити й кроку. Здавалося, що світ завмер разом із ними.

  — Агов, доповідай, що трапилося? — пролунав стійкий, твердий голос чоловіка, знаючого собі ціну.