До глибини душі

ГЛАВА 3.3 «Тартар»

ЧАСТИНА 3

Кожен крок давався насилу й наливався болем, немов тебе смажать на пательні. Зупинятися й відступати не можна, бо чим довше ти сидиш без діла, тим ближче вони... Дракон ледь наблизився до арки. Усередині цієї величної фортеці гостей зустрічали дві антикварні гармати, по кімнаті раз у раз літали старі меблі.

Це все нагадувало щось таке тепле та давнє. У пам'яті спливла картинка, як у дитинстві Ромео поїхав у мандрівку зі своїми батьками замками його країни. Тоді він не вважав це чимось стільки ж величним та цікавим, але зараз все це нібито виблискувало своєю історією, пронизуючи серце захватом.

Здоровенні двері в кінці тронної зали відчинилися, кличучи на грандіозний перформанс. Дракон, кульгаючи, підійшов до прорізу дверей і побачив гігантську обсерваторію, що була лишень пустою круглою кімнатою, прикрашеною різноманітним кольоровими фресками й мозаїками.

Це походило на інтер'єр звичайної церкви. Гість тяжко дихав, перехрестивши руки та залишаючи невеликий слід від крові, що лилася з катастрофічно пораненого хвоста. Ромео підійшов до центру зали та впав на закривавлене коліно й стиснувши гострі зуби, намагався продовжити болючий шлях, як раптом...
— Дивися, тату, я можу літати, як наші дідусі й бабусі! — залунав дзвінкий дитячий голос. Піднявши голову, шокований побачив маленького себе, що розставивши руки, імітував крила. Він бігав зеленими луками, усіяними білосніжними айстрами.

— Ні, так ти нікуди не полетиш. Потрібна висота! Усі на борт! — промовила чорна фігура, що так нагадувала батька. А потім взяла маленького дракончика на плечі та побігла, даючи малому волю до польоту. — Обережно там! Дві дитини, ха-ха, — мати з легеньким смішком прокричала їм услід. Вона обережно йшла, перебираючи прекрасні квіти.

Усі вони мали щасливий вигляд і постійно реготали, а потім разом упали на траву й почали продивлятися різноманітні пухнасті хмарки. У маленькому собі Ромео помітив одну деталь: його очі... вони жовті, немов бурштин. На горизонті, боковим зором, була видна чорна тендітна фігура з букетом чарівних квітів. Прямий погляд розмивав її у пелені блакитного неба.

Хлопець сів та, кліпнувши один раз, побачив уже іншу картину — подвір'я його минулої школи. Усе воно було вкрите брудним снігом, а біля входу до ненависної будівлі чекала на гостей велична синя ялина. Поруч стояли дві ледь помітні, але все ж упізнані фігури. Слизькою засніженою стежиною йшов той же дракончик, але доросліший і трішки незграбний. Раптово він натрапив на тих непривітливих особин, що теж помітили його.