Icarus Deranged

Глава 10

Що б не сталося, поки Чан ремонтував машину, це змінило атмосферу. Дуже змінило. Мінхо зламав бетонний фасад Чана, і якимось чином Чан зробив те саме з ним. Або, принаймні, Чану здавалося, що йому стало набагато легше дихати повітрям у фургоні (насправді, ні, бо смерділо нутрощами зомбі) і слухати сміх Мінхо. Мінхо мав чудовий сміх. Він відрізнявся від того, який Чан чув від нього тоді, коли вони зустрілися вперше. Зараз він був... не таким відточеним до досконалості, але був справжнім. Сміх звучав по-справжньому. Звучав щасливо, він вибухав, він прилипнув до Чана. І Чан дозволив цьому статися, він дозволив легкій усмішці залишитися на його губах, незважаючи на різкі зауваження Мінхо з цього приводу.

– Я не можу повірити, шо знадобилася орда мерців, щоб я нарешті тобі сподобався, – усміхнувся він, прихилившись до вікна та дивлячись на Чана, коли той повернув фургон на трохи меншу дорогу, вибоїсту та зарослу.

– Хто тобі сказав, що ти мені подобаєшся? – пирхнув Чан.

– О, Чане!

– Або що ти мені не подобаєшся.

– Ти нестерпний, – закотив очі Мінхо.

– Хто б казав, – пробурмотів Чан, коли вони проїхали повз кілька покинутих будинків. Будинки стояли там давно, довше, ще до апокаліпсису.

Дуже скоро вони проїхали стежкою до траси, яка вела до маленького села, побудованого вздовж річки. Село теж давно було занедбане, крізь гравій пробивалася поросль, а навколо хат обплуталися плющі. Одні двері гаража були зачинені ланцюгами, і Чан був майже впевнений, що він знайде, якщо відчинить двері. Майже затишно. Було б затишніше, якби Чан почув пташиний спів, але птахів не було тут п'ять років.

Чан зупинив фургон перед будинком, поруч зупинилася рожева машина, а позаду – джип. Усі потихеньку вийшли з машин, прислухалися до тиші навколо. Нічого не було. Лише вони, і Чонін дуже чітко заявив: «Тут тихо, як у могилі». Після того, як вони вирішили, що навколо немає мерців, Мінхо пішов перевірити внутрішню частину будинку, біля якого вони припаркувалися, просто щоб знайти покійну сім'ю та запліснявілу їжу. Нічого. Мерців там теж немає, мабуть вони в лісі залишилися або давно згнили. Село знаходилося досить близько до Початкової Точки, ймовірно, пройшло небагато часу, щоб заражені дісталися до села, коли пандемія почалася.