Icarus Deranged

Глава 13

Мінхо зупинився, повернувшись спиною до Чана. Інші також зупинилися, вони чітко чули, що Чан запитав у Мінхо. Минуло кілька секунд тиші, перш ніж Мінхо нарешті трохи повернув голову вбік Чана, який тепер міг бачити більшу частину його профілю.

– Що мене видало?

– Твоя поведінка.

Мінхо трохи розсміявся, але в цій усмішці не було щастя.

– Я здивований, що тобі знадобилося стільки часу, – вимовив він, нарешті повернувшись до Чана та оглянувши ринок. Чан зробив кілька кроків до нього. Мінхо був на межі психічного зриву. Він виглядав майже... безпорадним.

– Здається, у мене вже деякий час було таке передчуття, – зізнався Чан, нарешті підійшовши до Мінхо. Щоб зробити що? Він гадки не мав. Погляд Мінхо все ще був скляним, у його очах віддзеркалювався настільки глибокий біль, що Чану знадобилася мить, щоб це зрозуміти. – Ти не просто звідси. Ти був тут, коли це все почалося.

Крик зірвався з губ Мінхо, здавалося, що вся його поза втратила напругу, яка була в ньому. Чан зрозумів, що він відпускає останню таємницю, яку мав. Коли Мінхо різко вдихнув, його погляд нарешті зосередився на Чані, ніби хотів приземлитися на ньому. Тоді він нарешті зізнався вголос:

– Я був тут, коли це все почалося.

Мінхо зламався. Він упав на коліна, його долоні пошкрябали по вбитій камінням землі, і він здригнувся.

– Я був тут. Я дивився, як вони відкривають портфель та залишають його на лавці біля фонтану. Я дивився, як вони квапливими кроками йшли геть. Я спостерігав, як портфель почав диміти, і я бачив, як перші люди почали обертатися.

Зізнання Мінхо зірвалося з його губ так, що його голос розчавлював серце Чана з кожним словом. Він встав навколішки біля Мінхо, поставив біля нього свій арбалет, усвідомив, як погано він уміє втішати, аж поки ніжно поплескав його по плечу, потер йому спину. Інші нарешті зрозуміли, що щось відбувається, підійшли до них із стурбованими виразами на обличчях. Фелікс також встав навколішки біля Мінхо.

– Гей, все...

– А знаєте, чому я все ще живий? Тому що я носив довбану маску, – Мінхо сів, трохи притулившись до Чана. Він не міг триматися у вертикальному положенні, оскільки травма продовжувала знищувати його зсередини. По щоці скотилася сльоза. – Того дня у мене був кашель, і я носив довбану маску. Я просто збирався зустрітися зі своєю тіткою на обід, а потім... Це просто... люди почали замертво падати. І за кілька хвилин вони... вставали знову та... здичавіли, і почався хаос. Єдина причина, чому я вийшов звідси, була у тому, що я вмію користуватися зброєю та зникати в хаосі.