Після підриву лайнер почало трусити. Кожен його стрибок став синцем на моїх ногах. А сьогодні все припинилось. Лише тріснуте скло столику біля ліжка нагадувало про недавні негаразди.
Марк забрав мене і відвів до великої зали. Тепер він завжди поруч і це дещо дратує. Я пошукала очима Неша, але серед людей, що вже встигли прийти, його не було.
З ним могло статися будь-що, бо він вже виконав те, що від нього хотіли. Я потай глянула на Марка. Мене теж викинуть, коли стану непотрібною. Це я знаю напевне.
Стіни зали прозорі, і коли корабель повертає своє масивне тіло, я бачу її – планету, яку назву домом. Марк розказував, що її вже піддали терраформації. Для мене це слово нове, і я його не до кінця розумію, але це точно про зміни. Зміни витають в повітрі, ними просякнутий кожен на судні. Ще до посадки ми вже не ті, що відлетіли з Марсу.
І коли лайнер входить в атмосферу, я нарешті усвідомлюю, що Земля і підземка далеко позаду. Вони живуть лише у моїх спогадах, як шрам від глибокої рани, як тінь, як пам'ять.
Нова планета зустрічає нас теплом і зеленню. І хоча б за це її можна одразу любити.
Люди натягують білі шатра, розставляють лежаки і пуфи з лайнеру. Багаття лиже багряними язиками небо. Незнайомий мені сивий чоловік починає грати на скрипці. Щось дике і древнє є у цьому вогні, у цій музиці і у цій ночі. Здавалося б космічні кораблі, епоха нових планет, але там десь глибоко-глибоко однак прокидаються благовійні емоції щодо вогню, ритмічних мелодій і усвідомлення себе приналежним до інших людей.
Незнайома дівчина із ясними блакитними очима і довгим майже білим волоссям приносить напої. Пахне квітами і різнотрав'ям. Люди розмовляють, танцюють. Мене теж потягли в танець. Краєм ока я чіплялася до знайомих мені облич. Але потік незнайомців, здається, нескінченний.
Я відходжу подалі до дерев, щоб не бачити ці вогні. Вони стрибають перед очима білими плямами і крутяться, і крутяться, крутяться. Я підіймаю обличчя до нічного неба, рахую до десяти. Стає легше.
Далі, де дерева розступаються морю, на рівному плато чорніють обриси невеликого зорельоту. Я підходжу ближче.
– Краще вертайся, – чую знайомий голос.
Неш. Він ладнає щось на кораблі у цілковитій темряві. Він не хоче, щоб його бачили.
ВИ ЧИТАЄТЕ
Цифрові кочівники. Тея
Khoa học viễn tưởngТея родом із Землі втрапляє до групи втікачів, що прагнуть колонізувати одну із віддалених планет. Отримавши іскру зі специфічною властивістю «не помри», вона намагається знайти своє місце у світі космічної імперії, час якої спливає.
