В ілюмінатор я бачила Марс... Що ж... З поверненням! Тепер я теж ненавиджу цю планету. Всю подорож пробула наодинці у чотирьох стінах. Ніхто не приходив, ніхто не чіпав, але годували справно, щоб звірятко, бува, не здохло! Злоба плескалася в мені, випльовуючи отруту у вигляді думок назовні. А чи дійде до дії?
Мене вели помпезно – у наручниках і з ескортом. Інших полонених я не бачила. Сидячи в капсулі, я дивилася на свої руки у двох металевих обідках, начинених електронікою. Вони були переді мною, їх не завели за спину, наче хотіли залишити символ перед очима, що я тут всього лише бранка. Ох, щось занадто багато підтексту мені останнім часом ввижається...
М'який політ у капсулі – і знову незнайомі коридори. Вони колись закінчаться?
Моя "делегація" стояла перед великими металевими дверима і чогось чекала.
– Прийнято, – порушив тишу один з ескорту.
Він підійшов до мене впритул і зняв наручники. Що відбувається? Що, в біса, відбувається? Двері відчинилися – і мене під руки затягли всередину. Потім весь ескорт щез.
Я стояла посеред незнайомої кімнати і мимохідь поглядала на зачинені двері. Біля вікна в кріслі, попиваючи каву, сиділа жінка. Вона свердлила мене холодними блакитними очима і мовчала... Щось у її зовнішності було мені дуже знайомим. Знайомим від Соні?
Жінка акуратно поставила чашку на невеликий столик і сплела поміж собою пальці рук. Вона чекала, але чого?
– Ти Тея. Сідай, – спокійний голос і плавний порух руки в бік металевого стільця.
Я інстинктивно зрозуміла, що краще послухатися.
– Ти знаєш, хто я така? – запитала вона в мене.
Та звідки мені знати? Я думала, що хоч трохи знаю Марс, але це було не так. Існували гласні закони, які крутилися в усіх медіа, але також було те, про що не прийнято було говорити, але кожен, хто був дитям нового світу, знав ці істини. Ворон, валькірії, привиди, ця жінка...
Я заперечливо хитнула головою.
– Я та, за чиєю командою знищили твою колонію. І та, хто вб'є і тебе, якщо оступишся.
Я дивилася на свої розв'язані. Байдуже, ким була ця жінка. Її руки в крові, крові того, кого я вважала домом.
Я схопила той металевий стілець і занесла над її головою для удару. Так, мені вперше в житті хотілося крові, чужої та гарячої. Так, я про це, імовірно, шкодуватиму. Так, це не мої методи. Так, я діяла, а не думала... Але це все вже було неважливо. Смерть Неша була від її руки...
ВИ ЧИТАЄТЕ
Цифрові кочівники. Тея
Science FictionТея родом із Землі втрапляє до групи втікачів, що прагнуть колонізувати одну із віддалених планет. Отримавши іскру зі специфічною властивістю «не помри», вона намагається знайти своє місце у світі космічної імперії, час якої спливає.