Подих північного вітру (В ПРОЦЕСІ)

Глава 8

Віль до сих пір сидів в корпусі старшокурсників. Він зовсім заплутався. Амулет - єдина підказка, яка б допомогла знайти його батьків, або хоч когось рідного, але більше зачіпок немає. З того часу, як хлопець потрапив в академію, в нього з'явилися цілі: стати воїном, знайти рідних та завершити існування монастиря. Але без першого пункту навряд вдасться виповнити наступні, тому вже два роки Віль тренується не покладаючи рук. Завтра будуть змагання. Першим курсам брати участь не дозволяється, бо вони ще зовсім зелені, а от іншим участь була обов'язковою. Віль нервував. Справді нервував, це ж бо його перші змагання. Навіть не віриться, що він закінчує вже другий курс. Виходить, ще два роки, і він потрапить на посвяту в лицарі до королівської сім'ї. Цікаво, старший принц настільки прекрасний, наскільки про нього говорять?
Сонце вже сідало. Хмари пірнали в червоному світлі сонця, яке лагідно гріло землю на останок.  Цікаво, з ким Вілю доведеться змагатися? А якщо це буде хтось із старшокурсників? Тоді йому гаплик. Не хотілося б зганьбитися перед всією академією, хоч з початку навчання Віль намагався скласти приємне враження. Але думка про людину змінюється так миттєво, ще й оком не встигнеш кліпнути, як на тебе починають скоса зиркати та перешіптуватися.
Віль почув чиїсь впевнені кроки. Цей "хтось" прямував у його бік, а потім почулося здивоване:
- А тебе яким вітром суди примело? - невдоволено прошипів Каян. За два роки вони встигли побитися кілька десятків разів, і в більшості поєдинків вигравав ельф, так як був досвідченішим, ще й найкращим студентом академії. Звідки взялася його ненависть до звичайних смертних - невідомо, але одразу було видно, що своєю ненавистю Віля він чітко виділяв, наче це він винен у всіх гріхах людей.
- А тобі яка різниця? - Віля дуже бісив цей хлопець. За що така ненависть? Цей ідіот зробив висновки за родом співбесідника, чи Віль настільки огидний особисто? Нажаль зазирнути в голову ельфа не просто неможливо, а ще й небезпечно. Кажуть, якщо зазирнути в думки тіньовому ельфу, то пітьма почне огортати твій власний розум і ти стаєш маріонеткою в чужих руках. На скільки то була правда- теж невідомо.
- Не хочу терпіти людей на своїй території в останні дні мого перебування в академії.
- Ну так не терпи. Вийди, погуляй кудись. Нічого ходити і мозолити мені очі. Академія велика, тому місця по різним куткам на всіх вистачить.
- Якщо вже і йти кудись за вказівками, то це тобі. Такому телепню, як ти, в майбутньому світить хіба що хлопчик подавайло.
- Як ти мене назвав?!
- Як заслужив.
- І чим же я, ваша величносте, заслужив знецінення моєї праці?
Каян мовчки дивився в очі світловолосому, а потім пішов геть, наостанок закріплюючи суперечку: "Зустрінемося на турнірі"
Ага, а як же. Вілю залишилося тільки показати вслід язика.
Вечір помалу перетікав в сонливу ніч. Хлопець вийшов надвір. Сьогодні комендантська година не працювала: учням дали спокій в останні дні навчання. Зорі тонули в темряві ночі та потоках сплячих хмар, а тоді виринали, освітлюючи ніч казковою атмосферою. У садку, в позі метелика сидів майстер Дейан. Це була особлива вечірня медитація, що вбирала в себе емоції веселого передчуття. Дощу вже не було, та сира прохолода дала про себе знати. Віль підійшов, і мовчки усівся в таку ж позу поруч з вчителем.
- Не сприймай його слова близько до серця, Вільяме. - сказав майстер, не відкриваючи очей.
- Звідки ви знаєте? - здивовано запитав юнак.
- Я знаю кожен твій крок, Вілю. Вчитель емоційно приєднується до учнів. Не дивуйся.
- І все ж таки, я маю мати особисте життя..
- Поки ти в академії, твоє особисте життя - це навчання.
- Добре, вчителю.
- Сьогодні з лінії фронту прибуло в п'ять разів більше поранених, ніж зазвичай. Я відчуваю: щось має трапитися. Енергія в повітрі відрізняється, чи не так?
Вілю було соромно, але він до сих пір не навчився відрізняти аури.
- Так, вчителю.
- Думаю, тобі вже час йди до своєї кімнати. Завтра турнір, тож ти маєш виспатися.