Подих північного вітру (В ПРОЦЕСІ)

Глава 11

Вілю довелося пролежати в ліжку аж до наступного дня, коли оголошували результати турніру. Звісно, ніякого місця він не зайняв, що було дуже сумно. Зате новин від сусіда та нового друга він начувся багацько. Виявляється, не тільки Вілю пропонували допінг. Двох учасників дискваліфікували, виявивши у них в крові заборонену речовину, доступ до якої надавали лише на фронті, і то, дуже рідко. Після закінчення турніру, в палаті хлопець вже був не один постраждалий. Насправді їх була сила силенна: зламані руки, ноги, серйозні рани, синці, подряпини. Одній високій дівчині навіть відрубало ліву кисть. Надія на те, що вона не шульга. Схоже, учасники не пожаліли сил на перемогу. Але хто ж переміг в останньому турі?
- А перемогла дружба! - вигукнув рудий, заливаючись дзвінким сміхом.
- Ти серйозно? - скептично подивився на нього хлопець.
- Та звісно ні! А ти що, повірив?
- Хто б в таке повірив? - запитав Нефрін.
- А може б ти і повірив?
- Вважаєш мене дурнем?
- Вважаю тебе досить довірливим для цього, малий.
- Не називай мене так!
- Чому, малий?
- Бо я тобі не малий! - чорнявий хлопець насупив носа.
- А хто? Малюк? - рудий явно насміхався. Схоже, йому подобалося дражнити смертних.
- Якщо не перестанеш, я тобі втащю.
Сем здивовано блимнув на хлопця, а потім в його очах запалали веселі вогники азарту:
- Ну-ну, крихітко, втащі дядькові.
- Та ти знущаєшся!
- Ні скілечки! Як ти міг про мене таке подумати? Та я сама невинна душа в цій академії! Не п'ю, не палю, не матюкаюся, і молюся вищим силам за здоров'я кожної комашки на цьому світі.
- Не виставляй себе телепнем, по можливості.
- А що, малий? Як хочу, так і поводжу себе. Не тобі наглядати за моєю поведінкою.
- Ой все. - Нефрін ображено відвернувся та поблів до дверей. На вході він стикнувся з якимось високим, струнким ельфом з каштановим волоссям. Ніяково відступивши, друг сковзнув по ельфу поглядом. Вродливий: високий, накачаний, з проникливими очима. На такого б повелася кожна дівчина, а якщо не кожна, то кожна друга точно. Сем здригнувся, побачивши зацікавлений погляд Нефріна на юнаку. Віль помітив зміну його настрою, але вирішив залишити коментарі при собі. Все ж, підколювати він нікого не збирався.
В медпункті з'явилася знайома брунатна голівонька. Це була відьма на ім'я Ренні, з якою вони познайомилися два роки тому. Вона шукала поглядом хлопця, а побачивши, стала протискатися до них.
- Привіт, як почуваєшся?
- Краще, ніж вчора, дякую.
Вони потисли одне одному руки. У Ренні була напрочуд велика сила та потенціал. Може в бою з мечами вона й поступалася хлопцям, та билася в повну силу не жаліючи тіло, а магія з неї лилася потоками. Одразу видно, що це відьма, не менш, як п'ятого коліна, а то і більше.
Вона глянула на Сема, що пропалював силует ельфа з каштановим волоссям.
- Що це з ним? - прошептала Ронні на вухо Вілові, нахилившись до нього, щоб чув тільки він.
- Схоже, ревнощі.
- Кого він ревнує?
- Думаю, я не в праві говорити неперевірену інформацію. Це лише мої припущення, але, якщо тебе це цікавить, спитай в нього згодом сама.
Дівчина мотнула головою в знак згоди.
- Ну добре, поправляйся.
Сем повернувся до друга обличчям.
- Ну що? Тобі вже можна ходити? - тих емоцій, що були хвилину тому, вже й слід охолов.
- А куди це ви спішите? - почувся голос медсестри.
- Та, переможця турніру ще ж не оголосили, тож ми хотіли сходити на оголошення.
- Вілю, як ти себе почуваєш, дорогенький?
- Цілком нормально. Ноги вже працюють. Руки також.
- Ну, як можеш піднятися, то йдіть вже. А то місць для потерпілих не вистачає. Ну, хутчіш, вимітайтеся вже. - друзів буквально виперли з кабінету.  Коридор був теж доповнив заповнений постраждалими. Сем взяв друга за руку ту прутко повів того на вихід, ажу тут, Віль знову в когось врізався. Це був грізний чоловік з чорним, як смола, волоссям, яке на корінні віддавало білим. Вуха його були загострені, а очі сірі як захмарене небо. Він уважно роздивлявся лице юнака, котрий зніяковіло пискнув: "перепрошую!", та зник з поля зору. Після чого ще довго роздивлялася його спину, поки хлопець не сховався у натовпі.

На стадіоні стояв ректор із суддями. Глядачі в очікуванні сиділи. Тиша була такою, що можна почути, як над розквітлими деревами кружляють бджоли. І ось,  настав момент оголосити переможця.
- Дорогі гості та учні! Від імені ректора  "КВАТ" я оголошую турнір закритим! - пролунали бурхливі оплески. - І, разом з тим, можу оголосити переможцем сьогорічного турніру Каяна Фіна - сьогорічного випускника!!! - зал загув. Захват захопив натовп і всі почали вітати переможця.
Віль жалкував, що не побачив, як б'ється цей пихатий ельф.