Екстрасенс

Білий прапор

"Ми можемо пробачити дитину, коли вона боїться темряви. Справжня трагедія життя - це коли людина боїться світла."
Платон
•◌•◌•◌•◌•◌•◌•◌•★•◌•◌•◌•◌•◌•◌•◌•
- Посидіть тут, я зараз прийду. - сказав Фелікс, завівши Мінхо у вже знайому кімнату.
Це був шанс, справа в тому, що перед моторошною справою Мінхо, здається, здогадався, що викликає в нього такі галюцинації, або те що він вважає галюцинацією - пахощі. Лі не розбирається в них, але точно пам'ятає, що коли екстрасенс приймав його, пахощі мали терпкий, трохи гіркуватий запах. Начебто м'ята, але якась дивна, а зараз запах пахощів більш м'який, солодкий та деревний.
Лі підійшов до вівтаря, де на дерев'яній підставці диміла паличка, поряд з підставкою лежало ще кілька паличок. Мінхо залишилось нічого, крім понюхати кожну. Знайшовши потрібну, він обережно поклав її в сумку. Саме вчасно, бо до кімнати зайшов екстрасенс і його помічник.
- Тож, Лі Мінхо, що вас привело? - екстрасенс сів на те ж місце навпроти.
- Вибачте за те, що відбулось.
- Проїхали, тож
- Ну, ситуація погіршилась..
- З привидом?
- Так... Я тільки прийшов додому, як всі мої котики сахаються від мене.
- Справа не в привиді, хоча в ньому теж. Ви були в місці з трупом, набрались трупної енергії, а котики чутливі до такого.
- Ох, а це можна виправити?
- Можна, секунду. - Джісон встає та йде з кімнати, з коридору чути його голос, але з ким він розмовляє ні, через пару хвилин він повертається. - Вам можна допомогти, але для цього треба звільнити вас від привида.
- Добре, і що для цього треба зробити?
Джісон сідає ближче до Мінхо, Хан хоче торкнутись його рук, але вчасно згадує, що буде, він не хоче лякати Мінхо.
- Ти повинен повністю довіритись мені, я знаю це складно, але прошу.
- Добре, я тобі вірю.
Джісон простягає свою долоню.
- Тоді поверни мені гераневу паличку.
- Що?
- Поверни паличку, яку ти взяв з вівтаря.
- Яку паличку? Чекай, ти звинувачуєш мене в крадіжці?
- Я ні в чому тебе не звинувачую.
Мінхо хмурить брови, встає та йде до дверей.
- Я зрозумів вас, Хан Джісоне. Дуже жаль, що я тоді не одягнув наручники вам на руки. - Лі йде, зачиняючи двері.
- Мінхо.. - Джісон розгублено дивиться на зачинені двері.
- Фу, який твій Мінхо брехло. - із вже знайомої шафи озвався Хьонджін.
- Залиш мене..
- Джісоне, ти чого?
- Я СКАЗАВ ЗАЛИШ МЕНЕ - Джісон жбурнув стіл в сторону.
Хьонджін мовчки розчинився в повітрі.
.•*•.•*•.•*•.•*•.•*•.•*•.
Відійшовши від будинку Джісона, Мінхо дістав телефон і набрав номер помічниці. З нього почулись гудки, а потім дівочий голос:
- Так, Мінхо.
- Ван Чин, ти можеш відправити дещо на експертизу?
- Можу, але що і на що тест?
- Пахуча паличка, на галюциногени.
- Добре, я скоро буду біля твого дому, заберу.
- Зрозумів.
Передавши Ван Чин пахощі, Мінхо прийшов додому, зняв сумку, перевдягнувся та пішов займатись звичними домашніми справами. Та зненацька Лі відчув, як хтось або щось ніжно гладить його по голові. Мінхо завмер, мурашки знов пробігли табуном, і, начебто цього мало, хлопець почув жіночий голос.
- Мінхо... вибачся... так не гарно.
Лі починає трястись, долоні стискаються в кулаки.
- Це н-неможливо, ні... Якщо це реально, чому ти мовчала досі? - голос хлопця тремтить, а з очей починають литись перші сльози.
- Той хлопець.. допомога..
- Що? Хлопець? Джісон?
Та більше ніхто не відповів йому. Змучений, розбитий та шокований він впав на коліна.
- Так не може продовжуватись... Чорт.