Екстрасенс

Брат

"Існує кілька хороших засобів захисту від спокуси, але найпевніший - це боягузтво."
Марк Твен
✧༺✦✮✦༻✧༺✦✮✦༻✧
Джісон притомніє в трояндовому полі, але це не схоже на щось хороше, бо все навколо: небо, земля та навіть повітря вкутувала не зрозуміла чорна матерія. Хлопець піднявся, оглядаючись, та неочікувано він почув як хтось кличе його. Незволікаючи, Хан попрямував на звук. Блукаючи трояндовими просторами він, нарешті, натрапив на джерело звуку: хлопчика, який сидів і плакав, не перестаючи кликати Джісона. Але чомусь Хан зупинився, він стояв і дивився.
- ... Джісоне….. Будь ласка, де ти?.... Рятуй.
Хан прокинувся в холодному поту, він важко дихав… Сон..це був клятий віщий сон, хлопець ненавидів їх. Справа в тому, що віщі сни, як і спонтанні видіння, трактувати можеш тільки ти, ніхто в голову не залізе. У цьому і проблема, що коли хтось потребує допомоги, Джісон не зможе її надати, бо тупо не зрозумів, що треба зробити.
- Віщий сон? - подав голос Хьонджін, на здивування, не з шафи.
- Так, - Джісон важко зітхнув, - трояндове поле, земля і небо чорне, але це не повітря, це більше як якась субстанція. Потім почув, як мене хтось кликав, знайшов джерело - це був малий хлопчик, який плакав і кликав мене. Але я стояв осторонь, дивився на те, як він плаче і нічого не робив. Навіть не спитав нічого.
- Хмм, цікаво. Це можна трактувати будь як: від "це може стосуватись тебе самого" до "хтось просто знає тебе".
- Як і будь-який інший віщий сон, містере очевидність. Я піду до Мінхо, спробуєш щось утнути як вчора, клянуся, я запечатаю тебе в туалеті.
- Який жорстокий.
♡⑅*˖•. ·͙*̩̩͙˚̩̥̩̥*̩̩̥͙·̩̩̥͙*̩̩̥͙˚̩̥̩̥*̩̩͙‧͙ .•˖*⑅♡

Мінхо прокинувся від того, що біля нього на ліжку хтось сів. Незвиклий до такого, він різко піднявся, чим налякав Джісона.
-О, уф, вибач, - Лі взявся одною рукою за голову.
-Нічого, в мене теж ранок не салют, - Джісон обережно доторкнувся щоки Мінхо, знімаючи пластир, - ну виглядає краще, ніж вчора.
Очі Хана зустрілись з очима Мінхо. Враження, наче весь час поки Джісон тут, він не зводить з нього очей. Серце знову починає відбивати той шалений невідомий ритм, у горлі пересохло, а думка "що це зі мною?" застрягла набридливою мухою. Стук в двері змусив обох зніяковіло відвести погляд, до кімнати увійшов Фелікс. Побачивши два почервонілі обличчя, він здивовано округлив очі.
-Оу, я вам завадив, вибачте.
-Ні-ні, Феліксе, все в порядку, - почав заперечувати Джісон.
-Дядьку Джі, - зненацька із-за спини Фелікса виник хлопчик, що кинувся з обіймами на Хана.
-Уф, привіт, Чоніне.
-Чоніне! Скільки разів я тобі казав не кидатись на Джісона? - обличчя Фелікса стало злим.
-Ну все-все, слухайся брата, малий.
Хлопчик засмучено повернувся до брата.
-Малий, - покликав Джісон.- Не хочеш потім з Хьонджіном пограти? - Очі Чоніна весело заблистіли. - ну тоді після школи, домовились?
Радісний молодший Лі покрокував взуватись, поки Фелікс видихнув.
-А ти добре ладнаєш з дітьми, - озвався Мінхо.
-Я не люблю дітей. Чонін виключення, бо він брат Фелікса і, так чи інакше, мені треба з ним перетинатись. Я піду проводжу цих двох і повернусь.
Джісон встав і попрямував до виходу. Вже майже дійшовши до дверей, в голову вдарило видіння з хлопчиком і трояндами. Хан підняв погляд і в мить рвонув з усіх ніг на двір, де на проїжджій частині стояв Чонін. Хлопець стрибнув на нього та покотився з ним на обочину. Перед очима проїзжає вантажівка, Джісон важко дихає, розуміючи, що ще б трішки і була б трагедія.
-Ти як, Чоніне?
Хлопчик не зміг сказати нічого через сльози, що лились рікою. Що не дивно - він злякався.