Екстрасенс

Справа

"Не бійся звіра назовні, бійся звіра якого ти стримуєш"
✧❁❁❁✧✿✿✿✧❁❁❁✧
Із будинку вибіг схвильований Фелікс. Побачивши, як Джісон весь в пилюці з подряпинами допомагає Чоніну встати, до нього доходить, що відбулося. Він підбігає до брата, падає на коліна та оглядає хлопчика на предмет серйозних травм.
— Чоніне, нічого не болить? Може поранився десь? — хлопчик витирає ніс і киває головою, що ні. — Ох, Господи, — Фелікс міцно обіймає брата, — йди до будинку, я допоможу Джі, — він підхоплює друга під руку.
—  Зі мною все в порядку, — і тільки Хан вимовив ці слова, як в голову знову вдарило видіння: хлопчик з трояндою в руках дивився прямо на нього.
Хлопець майже втратив свідомість — таких сильних видінь ще не було.
Дійшовши до ханової кімнати і обробивши його рани, Фелікс попрямував до брата.
— Видіння?
— Так…Тільки… Хьонджіне, розкажи мені про видіння.
— А що нового ти хочеш почути?
— Ну, наприклад, чи можна їх не виконувати?
— Я ще не зустрічав такого.
— Аргх.. — Джісон змучено видихнув.
— Видіння ж не смертельні, чому ти так паришся?
— А тобто те, що я майже втратив свідомість, то ок?
— Що!? Вперше про таке чую, ну тобто, видіння просто виникає, як картинка в рандомний момент. За стільки років служіння твоїй сім'ї — це вперше, Джісоне.
— Супер, я перший і я поняття не маю, що з цим робити.
Пролежавши в ліжку цілий день, Джісон обдумував все що сталось: сон із хлопчиком у трояндовому полі, який плаче, перше видіння — той хлопчик все ще сидить, а після порятунку Чоніна — хлопчик вже стояв із трояндою в руках. Може справа була в Чоніні? Видіння підштовхували його врятувати? Бо після ранкового інциденту видінь більше не було.
Наступного дня Фелікс, на прохання Хана, приніс листи від клієнтів.
— Джі, може ще полежиш?
— Я вчора належався…— зненацька Джісон підняв очі на Фелікса. — Як Мінхо?
— О, я йому вчора розповів, що сталось, а сьогодні він пішов кудись, мабуть, додому.
— …Добре, — Хан опустив голову на листи, — оцей цікавий, — хлопець показує його Феліксу.
А Лі завмирає, здивовано розширюючи очі.
— Джі… а ти впевнений, що впораєшся із демоном? Особливо в такому стані?
— В якому такому, Ліксе? Я можу ходити і здорово оцінювати, і думати. Усе в порядку, не хвилюйся.
Джісон піднявся з ліжка та попрямував до шафи. Фелікс лише тяжко видихнув.
— Добре, тоді я піду готуватись.
Почувши коротке угу, хлопець вийшов.
Поки Хан перевдягався, він відчув когось поряд.
— А казав, що не збоченець.
— Я всеодно тебе бачу, — голос Хьонджіна був стривожений, — Джі, може не підеш на таку складну справу? Демони розумні і підступні.
— Джіне, ти так кажеш, ніби я перший раз виганяю демона.
—Ти ослаблений, ще й незрозумілі видіння.
Джісон виходить до Хьонджіна з гардеробної.
— Усе буде впорядку, я відпочив, видінь більше не було після того, як я врятував Чоніна. Воно, мабуть, казало про нього, не хвилюйся. Чонін сьогодні тут, тому я залишу йому талісман, займеш його.
— Я на няньку схожий?
— Ну так, ти переняньчив не одне покоління, — Хан хіхікнув і вийшов з кімнати.
— І не посперечаєшся.
У коридорі віяв дивний запах, такого в будинку Хан давно не було — пахло смачною їжею. Так, іноді Фелікс готував і робив це доволі смачно, але цей був зовсім інший. Джісон попрямував на кухню, підходячи, він почув голос. Це був Чонін, той щось розповідав. Відчинивши двері, Джі побачив сидячого на стільці молодшого, який, не замовкаючи, розповідав щось, поки за плитою хазяйнував Мінхо.
— Доброго ранку.
— О, ох, Джісоне, доброго ранку, — старший трохи розгубився, — сподіваюсь, ти не проти, що я трохи тут розвів гармидер.
— Та ні-ні, Фелікс сказав, що ти пішов, тож я думав, що не повернешся.
— А… це, ну котиків вдома ніхто не погодує, тож я з'їздив. Заодно в магазин зайшов.
— Оу… пахне чарівно, — Джісон ніжно усміхнувся.
— Дякую.
— Ми сьогодні йдемо на справу, хочеш з нами?
— Я хочу! Я хочу, — визвався Чонін.
— Ні, сьогодні ти з Джіном, ось, до речі, — Хан дістає із карману талісман, — будь з ним обережний.
— Ти впевнений, що готовий на справу після вчорашнього? — стурбовано запитав Мінхо.
— Так, тим більше, що я всього-на-всього отримав пару синців, не страшно. Та і ви з Феліксом, як тільки що, витягнете мене, — Джісон усміхнувся.
— Давай, щоб тебе не потрібно було витягувати, — на кухню зайшов Фелікс. — Ніні, за межі будинку зась, зрозумів? Слухайся Хьонджіна, зрозумів?
— Інакше накличе на тебе бабайку, — долучився до настанов старшого брата Хан.
— Я на тебе скоріше срачку наведу, — почувся голос Джіна.
— Аяяй, Джіні, чому ти дитину вчиш?
— Ти що вже дав йому талісман? — біля Хана матеріалізувався дух будинку.
— Угу.
Хьонджін перевів погляд на дитину.
— Забудь, що я сказав.
— Про те, що ти на ведеш срачку на дядька Джі?
—Так, саме це.
— ЩО! — скрикнув Фелікс. — ХЬОНДЖІНЕ, ТІЛЬКИ ПОПАДИСЬ МЕНІ НА ОЧІ!
— Так, це все добре, але нам час, — перервав сімейну драму Джісон.
Вже сидівши в машині, Мінхо відчув дежавю. Він знову поряд з Джісоном, знову їде на справу, в якій будуть привиди чи духи. Стоп, а на яку справу вони їдуть?
— Джісоне, а що на цей раз?
— Демон.