Центуріон: Новий дім

Розділ I

  Поміж літніх полів їхав вершник. Рухався він повільно вздовж старої кам'яної дороги. Його шлях ішов від міста Медіолан, розташованого в північній частині Римської республіки. Його батьківщини...

  Він мандрував уже п'ятий день, і п'ятий день смажило пекуче сонце, на яке вершник вже не раз вилаявся. Він відвів погляд від зарослого сухими травами поля і подивився на чисте блакитне небо. Жодної хмаринки... Часом через цю спеку йому ставало настільки погано, що доводилося влаштовувати привал ледь не під кожним деревом, яке траплялося йому на шляху.

  Позаду вершника тупотів копитами віслюк. Віслюк віз запаковані речі з минулого життя: намет, деякий одяг, одну–дві залізні посудини та інші речі першої потреби. Коня римлянин також не залишив без роботи. Біленька з плямами кобила несла важливіший багаж — мішки із зерном. Хоча чоловік майже нічого не тямив у землеробстві, бо був колись центуріоном. Більшість його знань про фермерство базувалася лише на плітках та розповідях побратимів і селян, з якими доводилося час від часу спілкуватися.

  Раптово з кущів вистрибнув пес. Це був друг вершника. Пес перестрибував з одного куща в інший ледь не перед мордою кобили. Старий сірий пес шукав здобич, дичину. За останні дні мандрів собака сильно зголоднів. Вершник не часто ділився з ним їжею. Запаси сушеного м'яса швидко закінчувалися в перші три дні, через що доводилося ховати їх на потім. Залишалося лише кілька шматків м'яса та ягід з їстівними коренями, зібраними в дорозі. Пес був досить розумним і після двох відмов у їжі зрозумів, що йому нічого не перепаде.

  Римлянин носив звичайнісіньку сіру туніку та вигорілий червонуватий плащ. На поясі висів гладіус зі срібною кулькою на кінчику ефеса.

  Ось уже був шостий день подорожі. Сонце опускалося до горизонту, відчувалась літня прохолода. Центуріон, поки було достатньо світла, тримав у руці клаптик папірусу. Читав він його вже не вперше та не вперше лаявся на цей клаптик. На папірусі було написано те, через що центуріону довелося залишити свою службу.

  Серед полів застрекотіли комахи, й легенький вітер тихо свиснув серед рівнини. Та вершник читав, читав й перечитував, знову й знову...Не помітив, як сонце вже опинилося на лінії горизонту. Він навіть не помітив, що його пес щось знайшов. Центуріон зіжмакав цей шмат «Законного наказу про зняття з посади».