Свіже повітря з вулиці наповнювало покинутий дім. Центуріон узяв черговий мішок із зерном на плечі та, зігнувши ноги в колінах, поніс його до хати. Тим часом його старий друг пес вивчав нову територію принюхувався до кожного куща й за потреби мітив їх.
Нумерій поклав останню торбу з речами в кут кімнати. Альпійське сонце в цей час дісталося зеніту. Він прив'язав кобилу та віслюка якомога далі від дороги, в кущах за будинком. Бо невідомо, наскільки жвава тут дорога. Раптом нею проходять не тільки торговці з півночі на південь, а ще й легіонери чи дикі народи Альпійських гір. Згідно зі старою «мапою Римських земель від Латенна» будівля стояла на кордоні. Нумерій чхнув, зійшов з дороги та повернувся до будинку. Навколо було якось тихо.
— Чекай-но... — центуріон оглянув подвір'я. — Пес знову кудись зник...
Нумерій стенув плечима й пішов досліджувати свою нову домівку. Однак як тільки він переступив поріг, його ногу з тріском захопила підлога. Вона місцями прогнила, достатньо було лише легенько на неї наступити, щоб зламати. Центуріон витягнув ногу й переступив на більш тверде місце. Він озирнувся. Вікна будинку були міцно забиті дошками. В кінці кімнати виднілися два проходи з дверима — одна з них вела до внутрішнього саду, другу неможливо було відчинити: на ній висіли іржаві, але міцні ланцюги.
Біля стін стояли широкі горщики й пара гнилих діжок, всередині яких було щось рідке та смердюче. Нумерій закрив носа й, наблизившись, спробував розгледіти рідину. Це було щось. Щось без назви, щось бридке. Він сплюнув й відійшов від смердючої діжки. Також на стіні були довгі полиці, одна з них, схоже, колись відірвалася. Лежала на підлозі. В кімнаті також було дещо, що вказувало на кухню — вирита в підлозі яма з чорним попелом, над якою не було частини даху.
Нумерій пішов далі. Через відкритий прохід він потрапив у внутрішній сад. Точніше його залишки — все поросло травою, чагарниками й двома акаціями в центрі. Проте мармурова доріжка вижила, не дозволила захопити себе. Ідучи по ній, центуріон потрапив в іншу частину будівлі. Двері, які вели до однієї з кімнат, не мали петель, тому Нумерій їх із легкістю зняв і поклав до стіни біля проходу. Це був склад. Його розміри величенькі, на стінах — купа порожніх полиць. На підлозі валялися порожні горщики й дерев'яні ящики. І знову смердючі діжки, на щастя деякі з них забиті. В кутку лежала купа торб, проте продукти в них ледь піддавалися впізнанню, адже давно згнили.
ВИ ЧИТАЄТЕ
Центуріон: Новий дім
Historical FictionВигнанець. Нумерій - старий центуріон, що втративши все та ставши ніким, тепер шукає собі місце. Місце в якому зможе дожити свій вік в тиші та спокої. Разом із ним його кінь та віслюк, а також старий побратим - вірний собака. Мандруючи на північ, ця...