По той бік дійсності

Глава 12

У нього не було фотографій, де були б зображені усміхнені батьки. Мати він бачив лише на портретах батька, а від нього залишилася потерта фотокартка. Перебираючи спогади, йому не було від чого посміхнутися чи піддатися ностальгії.

Мати померла, коли йому було два, потім він ховався у Злати Гордєєвої — подруги мами, але і її незабаром не стало. У трирічному віці батько забрав його у свій ковен. Попри те, що в батьковім ковені були чоловіки, і Максиму можна було залишитися, він довго вмовляв регента дозволити присутність сина. Адже зв'язок батька та матері вважався порочним.

Макс досі не знав, як батькові вдалося отримати дозвіл, але п'ять років він жив із ним. А потім батько вирішив відмовитися від магії та піти з цього світу. Відбулася довга і важка розмова, Максим не хотів йти. Ні вмовляння, ні погрози на нього не діяли. Регент ковена, бачачи, який Максим росте тямущий і наполегливий, вмовив Давида залишити його в них. Батько здався і назавжди залишив магічний світ, залишивши насамкінець половинку каменю і передавши синові всі свої сили.

Максим багато читав, години тренування відбирали у нього сон і прийом їжі. І коли Макс відчув у собі впевненість, він повернувся в ковен матері, відібравши при цьому магію у тих, хто її вбив. Його сила стала рости, і ось тепер могутнішого за нього нікого не було ... крім стражників. Їх він перемогти не міг.

Максим дуже давно не згадував батька, дотепер. Він здавався йому блідою плямою в його пам'яті.

«І що тепер,— похмуро міркував маг,— невже це означає, що... бути не може! А якщо це правда? Адже по суті все сходиться, всі пазли вимальовують ясну картину».

Він крутив у руках посірілу фотокартку, з якою на нього дивився високий, смаглявий, чорнявий хлопець. Його серйозні очі дивилися прямо, а губи були щільно стиснуті.

Поклавши фотографію в кишеню, Максим вийшов із кімнати та підійшов до спальні Микити. Він уперше почував себе ніяково. І це почуття йому не подобалось. Найнеприйнятнішим для нього було втратити контроль над собою. Різко відчинивши двері, він увійшов до кімнати. Микита, заправляючи ліжко, озирнувся. Його здивування змінилося роздратуванням.

— Перш ніж ти почнеш, — маг застережливо підняв руку, — я хотів би поговорити з тобою. Те, що вчора сталося... для вас самих має значення цей камінь, без нього я не зможу вам допомогти. І звісно, ​​я...