Домашнє ув'язнення/Home Confinement

Зі сторони Джісона.

На ранок Джісон вперше не хотів бачити Лі, однак Хо сидів на дивані роздумуючи про щось, спершись ліктями на коліна та тримав у руках розгорнутий подарунок молодшого, там була фігурка зайченяти, яка прикувала його погляд, але раптом він перевів його на Хана зустрічаючись з круглими очами друга. Вони як два істукани дивились один на одного не промовивши ні слова, адже у їхніх головах посіли сцени з вчорашнього вечора, але Мінхо роз’єднав погляд та знову спрямував на фігурку, порушуючи тишу:
—Чому саме зайченя?
—Просто,— Невпевнений голос юнака роздався по кімнаті,— Ти подібний на нього...
—Губи старшого зігнулись у не веселій усмішці,— Ми можемо поговорити?
—Хан готовий був крізь землю провалитись. Багрянець пофарбував його щоки, а на очах з’явилися волога. Йому самому було гидко від вчорашнього, що вже казати про Лі? Він не хотів втрачати єдину людину якій зміг довіритися, але саме це зараз відбувається: Вибач. Мінхо, я зрозумію, якщо тобі буде бридко навіть дивитися в мою сторону...
—Джісоне!— томний голос Хо був високий та роздратований, а його очі були спрямовані на хлопчину який був наче «з хреста знятий».— Я не хочу, щоб ти лишався тут...— юнак підійшов до ліжка на якому лежав Джісон й приховував своє заплакане обличчя,— Давай одружимося.
—Що!?— вилазячи з-під ковдри заволав Джі.
—Це єдиний спосіб забрати тебе, при тому не залучаючи правоохоронних органів.
—І тому ти пропонуєш безглузді речі?— у його голові був безлад.
—І чому ж це!? Твої батьки лишень марять своїми статками та способами, щоб ще більше збагатитися. Вважаєш, що вони будуть проти союзу двох компаній, що призведе до збільшенню цін на акції!?
—Джі не вірив у почуте, адже він очікував все що завгодно, але не це. Цей сценарій був до болі знайомий йому, але зараз це лунає з вуст найближчої для нього людини. Проте, підсвідомо, він ще надіявся, тому з тріпотінням у голосі промовив: Ти настільки впевнений, що здається, начебто говорив з ними,— Джісон поглянув на Лі і його вираз говорив сам за себе,— глумишся з мене...?— розгубленим голосом запитав менший, а думки були спустошені тоді, коли серце вирувало.— Хах, хто б сумнівався. Ти ж з самого початку це планував, хіба ні? Обговорюєш моїх батьків, але Тобі це також вигідно...
—Все не зовсім так... Я не керуюся волею цих виродків, це моя власна пропозиція...
—Гидота... тільки не кажи, що ти закохався...— кожне слово, яке вимовив Джі було сповнене презирством, зрештою тон звівся на збентежений крик,— Не змушуй мене зненавидіти тебе більше!
—На противагу Лі відповів спокійно та розважливо,— Це буде лишень фіктивний шлюб, нічого більшого...
—Ох-х, чудово!— Джі підвівся та став навпроти Хо тицяючи пальцем йому в скроню, він продовжив,— І багато звивин твого мозку було задіяно!?
—Хані!— старший підвищив трохи голос й схопив чужу руку відводячи в сторону,— В твою їжу підсипають психотропні і ти хочеш тут залишитися!? У цьому місці, твоє життя тобі не належить.
—І тому ти пропонуєш подібне, але в іншій клітці!?— молодший відірвав свою руку.
—Мінхо не міг нічого відповісти, окрім: Нам доведеться зіграти весілля.
—Оу-у, «доведеться». Твої обіцянки, що, й ламаного гроша не варті? Так?
—Послухай, між нами нічого не зміниться. Ми житимемо не докучаючи інтересам один одного...
—Не піклуйся про те, щоб пояснити, як жити у брехні. Краще за тебе знаю...