Домашнє ув'язнення/Home Confinement

Зі сторони Мінхо.

Ще до прокинення молодшого Мінхо роздумував над прийдешньою розмовою. Зважаючи на те, що Джі ненавидить ґеїв та брехню, Лі розумів, що Джісон розлютиться і вони посваряться через це, однак йому нестерпно бачити свого друга в такому стані як вчора, а потім ще й на нього дроч... Стоп, краще знову про це не згадувати.

Хо знав, що робити, але не знав який підхід обрати, у будь якому разі, якщо навіть він і роз’яснить свою позицію це виглядатиме як брехня заради наживи. Тому, найкраще сказати все на пряму, а там як піде. Лі дивився на спокійне, по дитячому, ласкаве обличчя Джі, але не бажав будити друга, насолоджуючись його красою. Освідомивши те, що він відверто витріщається на меншого, Мінхо перевів погляд натикаючись на подарунок. Старший оглянув презент милуючись красивому запакуванню. Він зловив себе на думці, що лишень його Білченя могло так мило та витончено прикрасити цей подарунок. Сівши на диван він акуратно розгорнув розглядаючи найменшу деталь. Його серце незрозуміло зайшлося коли Лі побачив те, що приховує обгортка. Це було чарівне зайченятко. Подих перехопило, а на обличчі розтягнулася усмішка, яку навряд чи можна трактувати, як «дружню». Хо й справді виглядав як закоханий дурень, який тихо прошепотів: «А говорив, що не подобається...»
Зрештою, навіть, цей шум змусив меншого розплющити очі, тоді ж у Мінхо похмуріли всі барви, які були на обличчі, адже йому потрібно розпочати цю кляту розмову, вартість якої— довіра хлопця.
З кожним промовленим словом та дією, ставало все очевидніша прірва, яка утворювалася між ними, а порушення обіцянки стало апогеєм їхнього непорозуміння. Хан кинув останнє речення й відвернувся від старшого, але застиг від почутого.
—У будь-якому разі від сьогодні ти живеш у мене. Тому збери речі першої необхідності та йди до моєї машини.— Джі обернувся зневажливо дивлячись на друга,— Це рішення вже узгоджено з твоїми батьками. Якщо ти розумієш, про що я, тоді ти й розумієш, що краще послухати та поїхати зі мною.— у Хо з’явився іронічна усмішка,— Ми ж не хочем, щоб з тобою щось трапилося. Так?
—Ха~ мерзота. Ти заодно з цими виродками та ще й погрожуєш, обмежуючи право вибору... І тобі вистачає наглості стверджувати, що це «все зовсім не так»!?,— Хан був на межі до істерики,— Але стривай, чомусь я геть не здивований. Не підкажеш чому...?
Лі дивився на спустошений вигляд молодшого. Йому було нестерпно, він хотів перемотати час назад у вчорашній вечір, коли вони віддалися бажанням і їх нічого не турбувало, окрім їх самих, однак, це не можливо. Джісон вочевидь чекав «відповіді», проте Хо не мав бажання відповідати на провокативне питання, через яке вони б ще більше посваряться, тому швидко покинув кімнату. Зачинивши двері та спершись на них Мінхо почув, як щось полетіло йому в слід, гучно приземляючись.

Це було, те саме, миле, зайченя.