Схід нічної зорі:Місяць, схований за хмарами

Пролог

Привіт, тату, це знову я. Вже минуло 5 років з останнього листа, тому, як і обіцяла, пишу новий. Так, знаю, ти його ніколи не отримаєш, адже навіть відправляти нікуди, та все ж... Напевно, тобі цікаво, як у мене справи. Все добре, я й досі живу у друга разом з дракончиком. Інші демони мене вже майже не займають. Часом насміхаються, пробують укласти угоду в обмін на душу чи просто вбити, але після того, як прикінчила двох з них на очах кільканадцяти перехожих, зачіпають менше.

Знаєш, за стільки часу я тут так до кінця й не прижилася. Все частіше думаю над поверненням у рідний світ. Хоча розумію, що там буде лише гірше. До речі, ти знав, що ті байки про 3 світи – чистісінька правда? Може мені й не варто цього розповідати, але ти все одно ніколи не прочитаєш моїх листів, тому не страшно. Я хочу поділитися з тобою хоч чимось, окрім звичайних вбивств, підступів та жорстокості (і я зараз не про демонів, багато з них достатньо милі). Не хочу знов жалітися, як мені тебе не вистачає.

Хоча це й не дуже важливо, але я дізналася справжню історію нашого світу, от прямо всього, а не лише тієї частини, в якій живемо ми. Значить, слухай.

Колись не було взагалі нічого. Ні світла, ні темряви, ні землі, ні повітря. Просто абсолютне нічого. Відверто кажучи, я взагалі не можу такого уявити. В голові лише чорнота безмежного простору, але якщо воно чорне, то це ж темрява, чи не так? А як може бути темрява, якщо її не існує? Словом, сподіваюсь, що ти собі намалював в думках якусь картинку, бо в мене не виходить.

І от серед цього нічого нудьгував бог. Мені довго розказували, що він там відчував насправді, але то занадто складно та не цікаво, тому зійдемося на тому, що він просто нудьгував, гаразд?

Йому не хотілося самотньо існувати серед нічого цілу вічність, тому він розділив себе на троє. Прямо як тоді, коли ти відламав від куща троянд трохи гілочок й посадив у землю. А за кілька років замість одного, в нас їх було вже цілих 5. Але тут кущ розділив сам себе.

Та це не допомогло. З часом боги знов знудились й вирішити створити хоч щось, аби розважитись. І їм в голови прийшла ідея світу, який би постійно розширювався й змінювався. А населили його найрізноманітнішими створіннями, які дуже різнилися одне від одного. Не знаю, чого так. Може Троє вирішили, що як у світі буде безліч шарів, які постійно породжують самі себе, він їм ніколи не набридне? Точно! Лише зараз зрозуміла, чого безодня так називається. В неї ж буквальне немає і ніколи не буде дна. Слухай, тату, я так люблю з тобою спілкуватися, завжди щось підказуєш та допомагаєш.