Схід нічної зорі:Місяць, схований за хмарами

Глава 9. Але тільки до гір й на тому крапка

Ерін прокинулась у невеликій дерев'яній кімнаті. Навколо сиділи людорські фігури, які вона поки погано розрізняла. Тут було доволі темно й сиро. Тьмяне проміння світла пробивалося через ґратчасте вікно на дверях. Судячи з незначних поштовхів, вони рухались. Той самий віз рабовласників – зрозуміла Ерін. Вона швидко сіла й тривожно озирнулась навколо. Об її ногу щось потерлось. Дівчина опустила погляд й полегшено видихнула. Поруч був дракончик. Він заскочив їй на коліна й почав тулитись до Ерін. Та хотіла його обійняти, але не змогла – руки виявились зв'язані. Вона обхопила малюка, наскільки це було можливо, й притулила до себе.

- Нічого, нічого, мій хороший. Вони ще поплатяться, що тебе зачепили, - прошепотіла вона.

Дракончик лиш щось промичав у відповідь – ці пройдисвіти нав'язали йому мішок на рота, а також по мішечку на кожну лапку. Такий же мішок був й на руках Ерін. Вона обдивилася усіх присутніх. Поруч сиділи переважно люди. Руки та ноги в усіх зв'язані. Але мішок закривав зап'ястя лише Ерін та ще одного чоловіка. Уважно його оглянувши, дівчина зробила висновок, що він – не воїн. Широкі плечі та м'язисті руки могли б ввести в оману, але загоріла шкіра, відсутність помітних шрамів, сільська сорочка й дещо добрі очі видавали у ньому людину, яка все життя присвятила полю чи якомусь іншому сільському ремеслу. Схоже, що обережність работорговців пов'язана саме з його сильною статурою.

Окрім нього увагу привернули ще двоє в'язнів: мале тигреня та Горицвіт.

- О, ти вже прокинулась? – хлопчик підсів поруч.

- А ти тут що робиш? – дещо підозріло запитала Ерін.

- Як і усі інші – сиджу. Теж впіймали.

- Ти ж казав, що Майрон – службовець. А він виявився работорговцем.

- Ну, мене теж ошукали. Я переповідав лиш те, що чув від інших.

- Зрозуміло, - вона поглянула на дракончика. – Зачекай хвильку, зараз я зніму це з тебе.

- Тобі б для початку своє зняти, - насмішливо хмикнув Горицвіт.