Сповнений нерозуміння, Азірафаель мовчки йшов сліпучо білим коридором нескінченних небесних шат, слухаючи дзвінке відлуння власних кроків та кроків ще двох ангелів, що супроводжували його на цей раз. Разом цей звук складався в доволі тривожну симфонію, вигинаючи некомфортну тишу у щось ще більш спаплюжене та неприємне для чутливих вух.
Ангели, що крокували поряд, зберігали мовчання та кам'яні вирази облич, які не видавали жодних емоцій, лише непорушно споглядаючи кудись туди, куди вони тримали шлях.
Азірафаелю ще жодного разу не випадало честі отримати від раю хочаб одного супроводжувача, не кажучи вже про двох, що мов безвольні големи рухались слідом, викликаючи відчуття радше варти, що вела свого в'язня на страту.
Ніколи ще його передчуття не виявлялося настільки вірним та точним щодо кінцевого результату.
Довгий час минаючи одноманітні зали, вони нарешті обігнули одну з колон, вперше за всю дорогу звертаючи з прямого шляху, після чого наче за клацанням пальців опинились у просторій кімнаті. Точніше опинився він один, адже ангели, що були з ним мить тому, зникли наче насправді являлись примарою або якоюсь ілюзією, лишивши його на поталу самому собі.
Простора зала була абсолютно порожньою, впринципі як і більша частина райських приміщень. Чомусь небеса особливо цінували мінімалізм. На відміну від його книгарні, що була заставлена громіздкими полицями, старими затишними меблями та іншими дрібничками, приємними оку, рай дійсно виглядав порожньо. Разом з ним його думки так само порожніли, зникали, мов тікаючи кудись з голови та розчинялись у білій млявості оточення.
Висока стеля , що височіла над головою, викликала легке запаморочення та неприємне відчуття у шлунку, яке було досить складно описати. Одна зі стін була повністю прозора, являючи собою величезне панорамне вікно, крізь яке відкривався приголомшливий вид на далеку Землю. З цієї кімнати можна було дійсно оцінити висоту райського хмарочосу та його велич над всім, що розташовувалось нижче. Однак навіть це видавалось йому чимось чужим, місце навколо не викликало ніякого бажання, окрім того, аби скоріше розібратися з питанням через яке його викликали і повернутись назад на Землю до своєї книгарні де він міг би поринути в буденність.
Наче за велінням його думок, у кімнаті в раз з'явилась четвірка ангелів. З'явились за його спиною, без попередження, однак в цьому і не було потреби адже він майже одразу відчув тяжкість повітря, в якому мішалось стільки янгольських сил водночас.
Легким піруетом розвернувся до них, малюючи на губах приязну посмішку, з якою зустрічав ангелів зазвичай.
Перед ним стояли Михаїл, Уреїл, Сандалфон і своєю власною персоною Гавриїл. Всі як один мали незворушні обличчя, призібрані в суху лінію губи та скляні очі, що пропалювали діру в тому місці де стояв ангел, наче бажаючи аби під його ногами виникла діра і він звалився хоч на пару поверхів нижче. Знав би він тоді, що це передчуття було не даремним. Хоча що якби й знав? Виходу всеодно не було від самого початку, правда ж?
ВИ ЧИТАЄТЕ
The Lie of Sin
ФанфикВін клявся, що не розповість нікому. Казав, що все це лишиться між ними і в жодному разі не дістанеться й кінчиків ангельських пір'їн. Збрехав. Азірафаель знав, що не може довіряти нікому, тимпаче демону, однак наївно зачепився за ту іскру їх давньо...