Тьмяне освітлення неприємно просочувалось крізь прикриті повіки, настирливо щипало вії та притиралось до зіниць, викликаючи легкий, але доволі неприємний біль.
Пересилюючи себе, Азірафаель відкрив очі, закусюючи губи від того, як щипали зіниці, немов на них виливали солону воду.
Не міг пригадати більшість з усього, що відбулось до того, як він опинився тут. Однак частково в щілини пам'яті просочувались неприємні згадки. Біль, якому не було кінця, вирував у них чи не найпершим серед всіх.
Збентежено кліпнув декілька разів, намагаючись зкинути з очей рідке марево, що розмивало картинку перед ним, немов кривими мазками змоченого пензля.
Вдавалось кепсько, навіть після десяти хвилин безперервного приходження до тями, його зір не став набагато кращим, лишаючи по собі все ще доволі не чіткі лінії.
Із зусиллям Азірафаель підвівся навколішки, осідаючи на холодній підлозі. Тільки зараз, поглянувши на свої руки, помітив чорні тканини - був одягнений в темну одежу, подібну тій що носив до сотворіння світу, тільки в світлих відтінках.
Це навіяло досить погане передчуття, неприємне та в деякій мірі огидне, схоже на черв'яка, що прогризає нутрощі яблука, перетворюючи їх на гниль.
Тільки зараз зміг досить чітко сприйняти простір навколо себе. Невелике приміщення, абсолютно пусте та максимально схоже на якийся підвал. Стелею простягались нескінченні розгалужені сплетіння різних труб, що видавали досить дивні звуки, чи то шипіння, чи то булькання. Поодинокі довгі лампи розсіювали блідувате зелене світло, що дозволяло йому все це бачити, хоча і досить нечітко, через поганий зір.
Погляд впав на двері, що розташовувались прямо напроти нього, металеві та суцільні без жодного заскленного віконця, які зазвичай присутні. Відчуття, що їх там не було, підло накручувалось на ребра, немов змія.
Тільки він став міркувати над тим, що має далі робити, як двері вигнулись під силою хорошого копняка - на прогнутому металі лишився слід у формі підошви.
У прочинений настіж прохід неохайним кроком зайшла темна постать, яку не вдавалось роздивитись, бо була вона за межою зеленого світла ламп.
– Йоханий.. – пролунав жіночий голос, з нотками сарказму. – ..і чому ці двері постійно ламаються? – постать якийся час зацікавлено розглядала пошкоджений метал.
– Вибачте?.. – мовив він з надією в голосі.
Біля його вуха задзижчала муха.
– А, мало не забула нащо я тут.. – вона недбало розвернулась на нозі, нарешті потрапляючи під світло, аби Азірафаель міг роздивитись її обличчя.
ВИ ЧИТАЄТЕ
The Lie of Sin
FanfictionВін клявся, що не розповість нікому. Казав, що все це лишиться між ними і в жодному разі не дістанеться й кінчиків ангельських пір'їн. Збрехав. Азірафаель знав, що не може довіряти нікому, тимпаче демону, однак наївно зачепився за ту іскру їх давньо...
