The Lie of Sin

With yourself

Він похилено йшов пустим коридором, тримаючись рукою за спину, що знивала тягучим болем. Пересилив себе та свої принципи, витираючи широким рукавом сорочки око від крові, аби краще бачити. Не сказати, що це покращило ситуацію, але з двома більш менш працюючими очима він почувався трохи впевненіше. Не був повністю певен в тому, де знаходиться, адже майнув у перший бічний коридор, що був поряд, поки Крук відволікся від діалогу. В глибині душі він сподівався, що демону нарешті вдасться дістатись реєстрації, тому що рани на його тілі викликали біль від одного погляду на них, змушуючи Азірафаеля здригатися.
Десь на задвірку він підозрював, що реєстрації насправді й не існує, і, що це все просто омана аби підсолити грішникам муки - це було б справді в дусі пекла.
Зморгнув з очей щось, що віддалено скидалось на сльози та мовчки йшов одноманітним коридором. З острахом озирався та дослухався до звуків, аби знов не втрапити у пастку неконтрольованого натовпу.

- Азірафаель?

Він здригнувся, різко озираючись на голос, що згадав його ім'я.
Посеред коридору стояла невисока демонка, що мала на голові густе зелене волосся, кучері якого довгими пасмами звивались, спадаючи їй на обличчя, мов дикі ліани, через що він не міг його побачити.

- Так, це я. - трохи відсторонено відповів він, все ще не будучи певним чи варто було казати щось.

Він відчув як демонка дивиться йому прямо в очі, був певен що вона якимось чином бачить його, навіть коли сама маскується у спадаючому каскаді волосся. Відчув себе ніяково, через те, як кепсько певно виглядав зі сторони в тому лахмітті, в яке перетворилась його сорочка.

- Дякуйте за незручності, ми відразно нажахані бачити у пеклі когось на кшталт вас, тож наші верхівки трохи сплутали все і вам довелось блукати, але думаю це дозволило також трохи ознайомитись з місциною. - вона автоматично дмухнула, здіймаючи декілька пасм, що закривали обличчя у повітря всього на лічені секунди, але і цього було достатньо, аби занепалий вгледів краї неприємних шрамів, що спотворювали їй лице.

І ці очі. Тонкі кільця смарагдових райдужок та глибокі бездонні зіниці, що скидалися на прірву, краєм якої ти балансуєш.
Голки морозу неприємно ковзнули передпліччями, викликаючи мурашки.

- Атож, у вас тут доволі автентично.. - нервово всміхнувся він, окреслюючи очима коло по коридору.