Вулиці Канзас-Сіті та бар "Дофамін"

Щасливого Різдва | Грейс

Бар "Дофамін" | 12/24/2057

— Змерзла, мавпеня?

Аюмі примружила очі, хитро поглядаючи на свою супутницю. Густо підведені чорними стрілками, вони буквально поглинали навколишню темряву. Грейс обожнювала ці темні райдужки та кричуще азійський розріз очей і не раз намагалася створити схожий ефект підводкою. Шкода, що безрезультатно.

— Ані крапельки, — з посмішкою збрехала Грейс, намагаючись не труситися.

— Брехуха, — констатувала Аюмі. — Якщо захворієш, я тобі чай з лимоном приносити не буду.

— Ще і як будеш.

— Не буду. Не вистачало, щоб ти на мене чхала. Наступного тижня у нас важлива вилазка, не хочу все пересрати через твої бацили.

— Ой-о-о-ой, — насмішкувато протягнула Грейс, але все-таки вирішила вточнити: — Яка ще вилазка?

— Сем просив тебе не втягувати.

— Так і не втягуй. Просто розкажи.

— Ні.

— Натякни-и-и, — заканючила вона.

Віднедавна це стало їхньою мінігрою: Аюмі приховує, Грейс допитується. Зазвичай першою здавалася Аюмі.

— Ну... там фігурує дуже дорогий магазин.

— Люкс?

— Ага. Ми з тобою повз такі боїмося проходити.

І це правда. Тутешні охоронці приглядаються до перехожих мов цербери. Особливо до іммігрантів.

— Притягни щось для мене, — попросила Грейс, заздалегідь знаючи, що подруга зробить це і без зайвих нагадувань.

— Твій брат мене точно закопає.

— А я відкопаю, відмию та відігрію.

Аюмі засміялася, хапаючи Грейс за плечі.

— Скоріше я тебе відігрію, мавпеня. Ходімо до бару, мені кортить щось випити.

Фасад бару "Дофамін" нещодавно змінився. Після останньої шаленої сутички, в якій загинуло кілька бастардів, Майк попросив відреставрувати не лише інтер'єр, а і зовнішню стіну. Тепер це місце закликало відвідувачів яскраво-рожевою фарбою, велетенським абстрактним графіті, намальованим руками Аюмі, та безліччю дрібних неонових зірочок. Щоправда, на кількість людей це майже не вплинуло. Навіть навпаки: дізнавшись про інцидент, чимало клієнтів вирушило на пошуки іншого бару. Більш безпечного.