(Міщане, міщанки і хор.)
Хор (за коном, але ближче).
Твоя пісня дуже гарна,
Гарно ти співаєш:
Ти щасливий, спарувався
І гніздечко маєш. /
(Через кін переходить кілька пар:— дівчата з
хлопцями і самі дівчата; за остатніми уганя Голохвостий у циліндрі, піджаці,рукавичках. Полебезивши, одскакує до других.)
Г о л о х в о с т и й (до себе). А славні тут дівчатка-міщаночки, доложу вам: чистоє амбре! Думав, що знайду між ними ту, що коло Владимира бачив,— дак нема, а вона, здається, з цього кутка. От пипочка, що просто тільки — а-ах та пере-ах! Одно слово — канахветка, только смокчи! Трохи чи я даже не улюбився у єйо, чесне слово: просто з голови не йдьоть... Господи! Що ж це я? Чи не проґавив за нею главного предмета, Проні? От тобі й на! Побігти шукать. (Пішов хутко яром направо).
Хлопці, хор (входять на передній кін).
А я бідний, безталанний,
Без пари, без хати;
Не довелось мені в світі
Весело співати! /
(Оддалеки чути, що гурт другий співає цю ж пісню.)
1-й б а с. А в нас баси кращі... у них як побиті горшки!
2-й б а с. Або як старі циганські решета!
У с і (сміються). А справді!
Хлопець. А який тепера хор найкращий? Чи семінарський, чи братський?
1-й б а с. Звичайно, братський.
2-й б а с. А я кажу — семінарський,
1-й б а с. Ба брешеш!
2-й б а с. Ба не брешу! В семінарському хорі сам Тарас як попре горою — го-го-го! Або Орест як посуне октавою — гур-р-р, аж гори дрижать!
1-й б а с. А в братському Кирило чого варт?
2-й б а с. Ну, що ж? Кирило, та й годі.
1-й б а с. Ет!
С т е п а н. А хто, по-вашому, панове, розумніший у, Києві: чи семінарист, чи академіст, чи університант?
Хлопець. Г о л о х в о с т и й!
С т е п а н (регоче). Ото ушкварив!
1-й б а с. Попав пальцем у небо!
Д е х т о. Найшов розумного на смітнику! Ха-ха!
Хлопець. А хто ж розумніший за його? Говорить помученому, що й не второпаєш!
С т е п а н. Чи у тебе часом не загублено якої клепки?
Хлопець. Чого ти присікався?
С т е п а н. Дивіться, люде добрі, що по-свинячому хрюка, то й розумніший, значить!
Д р у г і. Чого ж, справді, сміятись? Голохвостий, таки не взяв його кат, розумний, освічений таки паном діло і ходить, і говорить по-панському!
С т е п а н. Овва! Не бачила розкошів свиня, то й саж за палаці здався!
Д е х т о. Та годі вам за чортзна-що змагатись!
С т е п а н. І то правда, пху!
Д е х т о. Од міщан одстав, а до панів не пристав.
С т е п а н. Та як же! Натягне штани-галанці, узує чоботи на рипах, та ще напне на голову капелюха, та й дметься, як шкурат на огні! Які були у батька гроші — процвиндрив, а тепер що на йому, то й при йому!
1-й б а с. А так: батько його було на базарі голив та кров пускав, баньки ставив, то й копійка водилась, а він уже, бач, і цилюрню по-модньому...
С т е п а н. Не знаю, чи голить других, а що себе обголив— то так!
1-й б а с. А який ласун до дівчат, як зводить усіх—-біда!
2-й б а с. Та то ж через теє С т е п а н на нього і гори верне.
Д е х т о. Боїться, значить, щоб не одбив дівчини.
С т е п а н. Одбив би я йому печінки!
Д р у г і. О! Він хваткий!
1-й б а с. А в тебе уже є коханка?
С т е п а н. Що ти їх слухаєш? Верзуть теревені!
Д е х т о. Єсть, єсть... 1-й б ас. А хто?
Х л о п е ц ь. Г а л я Лимаришина.
1-й б а с. Гарна? Хлопець. Чудо яка!
С т е п а н. Ти-бо мені, гляди, і честь знай, бо язика й полатати можна!
Х л о п е ц ь.
Що ж я сказав? От напасть! Д р у г і. Цитьте! Он Г о л о х в о с т и й їде!
