(Г о л о х в о с т и й, П р о н я, Н а с т я і Н а т а л к а.)
Г о л о х в о с т и й (зуздрівши). А ось і вони з кумпанією. Ну, Г о л о х в о с т и й, держись!
(П р о н я, Н а с т я і Н а т а л к а мляво ідуть і прощаються з якимсь кавалером.)
Г о л о х в о с т и й. Як би ето підойти похвисоніще, щоб зразу шиком і пройняти? (Пробує кланятись). Ні, не... (Обсмикує одежу на собі).
П р о н я (наближається; за нею подруги).Голохвастов, здається?
Г о л о х в о с т и й (підліта). Бонджур! Моє серце розпалося, мов щипсі, поки я дожидав мамзелю!
П р о н я (манірно). Мерси, мусью! (До подруг). Таки вдався: я нарочито проманіжила.
Г о л о х в о с т и й. Рекомендуйте мене, пожалуста, баришням! Хоч я і не знаю їх, но надєюсь, што ви не будете водить компанію лиш би з ким!
П р о н я. Разумєється. Єто маї близькі приятельки і сасіди.
Г о л о х в о с т и й. Рикомендуюсь вам: Свирид Петрович Галахвастов.
Н а с т я. Мені здається, що ми десь стрічались.
Г о л о х в о с т и й. Нічаво нєту вдивительного — міня знаєт увесь Київ чисто.
Н а т а л к а. Невже?
Г о л о х в о с т и й. Рішительно. Міня вездє принімают как сваво, значить, без хвисона!
П р о н я. Там, вєрно, красавиць найшли порядошно.
Г о л о х в о с т и й. Што мнє краса? Натирально, перве дєло ум і обхождєніє: делікатні хранцюзькі маньори, штоб вийшов шик!
П р о н я. Разумєється, не мужицькі: фе! Мове жар!
Н а т а л к а (до Насті). Який він гарний!
Н а с т я. Нічого собі; тільки штукований!
Н а т а л к а. Ая вас сьогодні десь бачила.
Г о л о х в о с т и й. Я чоловік не очень дуже посидящий: люблю у праходку з образованними людьми ходить. Ноги чоловіку, видите, для того й дадені, штоб бити ними землю; потому вони і ростуть не з голови...
Н а т а л к а (до Насті). Який він розумний та гострий як бритва!
П р о н я (до подруг). А я ж вам не казала, що первий кавалер!
Г о л о х в о с т и й. Не вгодно лі, баришні, покурить папироски?
Н а т а л к а. Што ви, я не куру!
Н а с т я. І я ні; та чи пристало ж баришням?
Г о л о х в о с т и й. Перва мода!
П р о н я. А ви не знаєтьо? Дайте мінє! (Закурює і закашлюється) .
Г о л о х в о с т и й. Может, крепкі? Я, якшто дозволите, Проню Прокоповно, принесу вам натиральних дамських.
П р о н я. Мерси! То я ковтнула какось диму...
Н а т а л к а і Н а с т я. Та киньте папироску, а то ще закашляєтесь.
П р о н я. Пусте! Я ще в пенціонє курила...
Г о л о х в о с т и й. Чим же мінє баришень прекрасних поштувати? Позвольте канахветок! (Вийма з кишені у піджаці).
Н а с т я (до Наталки). Ач, який ввічливий!
Н а т а л к а. Настоящий хрант.
(Беруть конфекти.)
П р о н я (бере манірно одну). Мінє так солодке обридло! Кожинного дня у нас вдома ласощов етих разних, хоч свиней годуй! Я ще больше люблю пальцини, нанаси...
Г о л о х в о с т и й. Сю минуту видно у вас, Проню Прокоповно, не простий, а образованний скус!
Н а с т я (до Наталки). Куди пак! Дома пироги з маком та вареники з урдою трощить, а тут — пальцини.
Н а т а л к а. Це на нас критика.
Г о л о х в о с т и й. Только дозвольте, Проню Прокоповоно, то я вам етой всякой всячини цєлий воз притарабаню! Меня, знаєте, на Хрещатику, дак еті все купці делікатними матеріями — просто на руках носють. Бо я їм усєм дєнєг позичаю, і там перед началством звєсно — што, потому у меня будошник у струнє! Дак уже все вони нападом: бери скольки хочеш, значить, етой погані — пальцин, кавунов, разних монпасьє, мигдалу... Я вже просто одпрошуюсь,— што куда мінє ето переєсти все, потому луснуть, пардон, трєснухь — як раз плюнуть, так нєт-таки — бери та бери! Как учеплються, то й береш, да й роздаєш уже усяким там разним, потому што пущай хоть на смєтник не викідають... Дак я вам целий воз...
П р о н я (ображено). Того, што на смєтник викидають?
Г о л о х в о с т и й. Што ви, Проню Прокоповно? І у думцє не било! Як же, штоб я такой мамзелі — і непоштительство... Ну й гострі ж ви! Язика з вами, представте собі, нужно держать, як у часте, на замку!
П р о н я. Ви так і понімайте!
Г о л о х в о с т и й. Ах, ах! Да я з своєй сторони при полном акордє, лиш би з вашей сторони не було нікакого мнєнія.
П р о н я.
Другим, можеть, необразованним што вгодно з губи плюнь, бо понятія нікоторого не імєють; а я в пенціонє все науки проізошла.
Г о л о х в о с т и й. Пардон, єй-богу, пардон! Потому у міня з язика, как з колеса в млинє, так што-небудь і ляпне!
Н а с т я (до Наталки). Ходім додому, бо ця витрішкувата чапля почала з своїм пенціоном, як дурень з торбою...
Н а т а л к а (до Насті). Це вона нам вибива очі!
Н а с т я. Приндя чортова! (До Проні). Добраніч вам!
Н а т а л к а. Ходім уже!
Г о л о х в о с т и й. Што ж, баришні, так сейчас домой? Хадьомте у праходку: при мєсяце такой шик! ?
Н а с т я. Ні, спасибі вам, ходіть здорові самі вже!
Н а т а л к а (до Проні). Прощайте, нам не затиняйте, а ми вам не мішаємо!
П р о н я. Не задавайтесь на крупу, бо в решеті дірка!
Н а т а л к а. Нічого, ваш кавалер позбирає... докласти вам воза!
(Пішли.)
