Інколи, під час моїх роздумувань про це на самоті, мене обіймав жах, і я схоплювалася з місця та надягала чепця, щоб піти подивитись, як там справи на фермі. Я переконала власне сумління, що мій обов'язок — застерегти Гіндлі. розповісти йому, які про нього ходять чутки; та потім вагалася, гадаючи, що він надто зав'яз у своїй кривді й навертати його на добро — то марна справа, тож мені не ставало сили увійти в цей похмурий дім, де мене навряд чи стали б слухати.
Одного разу, йдучи до Гімертона, я наблизилась до старої брами. Це було о тій порі, до якої я дійшла у своїй оповіді; був ясний холодний день. Суха земля, скута морозом, дзвеніла під ногами. Я наблизилася до кам'яного стовпа на перехресті д доріг, де від битого шляху відходить ліворуч польова стежина. Ця велика брила із шкарубкого піщаника, на якому були вибиті літери: Б. П. з північного боку, Г.— зі східного і Т. Г.— з південно-західного. Він правив за вказівний знак для дороги на Грейндж, Перевал та селище Гімертон.
Сонце вигравало на сірій верхівці каменя жовтим, нагадавши мені світлі літні дні. Не знаю чому, але в моє серце вмить увірвалися давні дитячі спогади і відчуття. Двадцять років тому то було наше з Гіндлі улюблене місце. Якийсь час я вдивлялася у загартований вітрами камінь, а схилившись, розгледіла поруч нашу схованку — ямку, і досі повну жорстви та черепашок, які ми любили складати сюди разом з іншими, більш підвладними часові скарбами. І раптом я побачила так виразно — як навіч — ніби мій давній товариш по іграх сидить поруч, на вижовклій траві: його темна голова схилилася долі, а затиснутим у руці шматком слюди хлопчина вигрібав із ямки землю. "Бідолашний Гіндлі!" — мимоволі вихопився в мене вигук. Я здригнулася — на секунду моє око вловило дивну річ: хлопчик ніби озирнувся назад і втупився мені просто у вічі! Тієї ж миті все щезло, а я раптом відчула непереборне бажання зазирнути до Перевалу. Забобонність змусила мене скоритися цьому пориву. "А що як він помер, — думала я, — чи помре незабаром! Що, як це знамення смерті!" Що ближче я підходила до будинку, то більше хвилювалася; зобачивши будинок ще здалеку, затремтіла всім тілом. Видіння випередило мене: он воно стоїть біля брами, крізь паркан виглядаючи на дорогу. Така думка першою промайнула в мене, коли я побачила розкуйовджену кучеряву голівку і карі очі хлоп'яти, що вистромило своє рум'яне личко між штахетинами паркану. Та наступної миті я збагнула, що це Гортон, мій Гортон — не так уже й змінився за ті десять місяців, що ми не бачились.
ВИ ЧИТАЄТЕ
Емілі Бронте "Буремний перевал" або "Грозовий перевал"
Romance«Буремний перевал (English Library)» англійської письменниці Емілі Бронте вважається визначним представником романтизму та літературної класики, а його сюжет та порушені авторкою теми залишаються актуальними навіть через сто п'ятдесят років від перш...
