1802. У вересні я отримав запрошення спустошити на полюванні луки свого друга на півночі, і по дорозі до його маєтку несподівано опинився за п'ятнадцять миль од Гімертона. Конюх придорожнього заїзду напував моїх коней, коли поруч проторохтів віз, навантажений зеленими, щойно вижатими снопами вівса; і конюх завважив:
— Оце видко, що з Гімертона — вони завше так із жнивами: в людей у коморі, а в них у полі!
— Гімертон? — перепитав я; моє життя в тій місцині вже здавалося мені далеким сном. — О, знаю! І далеко це звідси?
— Миль чотирнадцять буде, все по пагорбах; туди й шляху немає,— відповів він.
Щось раптом підштовхнуло мене завітати до Грейнджу.
Було ще рано, і я подумав, що краще переночувати у власному домі, ніж у готелі; до того ж можна буде за один день владнати всі справи з моїм орендодавцем, аби потім іще раз навмисно не приїздити. Трохи спочивши, я відправив свого У служника розпитати дорогу до цього селища. Геть зморивши наших коней, ми здолали всю відстань години за три.
Я залишив служника в селищі, а сам пішов униз долиною.
Сіра церква, здавалося, ще більше посіріла, самотній цвинтар видавався іще самотнішим. Я бачив, як вівці, що забрідали з пасовиська, поскубують ріденьку траву на могилах. Був чудовий теплий день — чи не занадто теплий, як для подорожі. Та спека не заважала мені милуватися дивовижною красою довкола; якби я побачив цей краєвид у серпні, він, певно, спокусив би мене провести місяць у його самотині. Взимку немає нічого сумнішого, а влітку — нічого гарнішого за оці долини, оточені пагорбами, і ці горді узгір'я у вересовому вбранні.
Я дістався до Грейнджу ще до темряви і постукав у двері; але всі мешканці, певно, переселились у задні кімнати — так я подумав, дивлячись на тонку голубувату цівку диму, що вилася з кухонного димаря, — і ніхто не почув мого стуку. Я в'їхав на подвір'я. У піддашку сиділа з плетивом дівчинка років дев'яти-десяти, а на ґанку, згорбившись, куняла з люлькою в зубах підстаркувата жінка.
— Місіс Дін удома? — спитав я в старої.
— Місіс Дін? Нє! — відповіла вона. — Вона тута не живе. Вона отам-о нагорі, у Перевалі.
— А ви — тутешня покоївка? — вів я далі.
— Атож, — згодилася вона, — доглядаю панські покої.
ВИ ЧИТАЄТЕ
Емілі Бронте "Буремний перевал" або "Грозовий перевал"
Romance«Буремний перевал (English Library)» англійської письменниці Емілі Бронте вважається визначним представником романтизму та літературної класики, а його сюжет та порушені авторкою теми залишаються актуальними навіть через сто п'ятдесят років від перш...
