Лист із чорною облямівкою сповістив нас про день повернення хазяїна. Ізабелла померла, й він написав мені, щоб я замовила жалобне вбрання для його доньки та облаштувала кімнату для його племінника. Катрина нетямилася від радощів, що скоро побачить тата, і в захваті ділилася зі мною здогадами про незчисленні чесноти свого "справжнього" кузена. Нарешті настав вечір дня їхнього очікуваного приїзду. Зранку вона клопоталась у своїх дитячих справах, а зараз, вдягнена у нову чорну сукенку (бідне дитя! тітчина смерть не збудила у ній справжнього смутку), вона не відставала від мене, поки не вмовила спуститися разом із нею на дорогу — стрічати.
— Лінтон Гіткліф лише на півроку молодший за мене, — А щебетала вона, поки ми неквапно походжали по горбистому моховинню у затінку дерев. — Як це буде чудово, гратися разом! А тьотя Ізабелла надіслала таткові пасемце його волосся, воно в нього таке гарне: світліше від мого, зовсім як льон, і таке ж тонюсіньке. Я поклала його в маленьку скляну коробочку і часто думала, яке це щастя — побачитися з тим, кому воно належить. Ой! Я щаслива... І татко, любий, любий таточко! Чуєш, Неллі, давай наввипередки! Ну, біжімо!
Вона бігла, і поверталась, і бігла знов, і так багато разів, поки я своєю статечною ходою наблизилася до брами. Тоді дівчинка всілася на приступці біля стежки і спробувала терпляче чекати, але це виявилося неможливим: не могла й хвилини тихо посидіти.
— Як вони довго! — вигукувала вона. — Ой, я бачу куряву на дорозі — це вони! Ні? Коли ж вони будуть тут? А можна нам пройти ще трохи? Півмилі вперед, Неллі, лише на півмилечки! Ну, скажи "так!" Он до тих беріз на узбіччі!
Я була несхитною. І от нарешті її муки скінчилися: в полі нашого зору з'явилася карета. Міс Кеті завищала і простягла руки, ледве забачивши у вікні батькове обличчя. Він вийшов із карети майже так само схвильований, як і вона, і збігло чимало часу, поки вони змогли думати ще про когось, окрім самих себе. Поки вони втішались одне одним, я зазирнула до карети, щоб подбати про малого Лінтона. Він дрімав у кутку, загорнутий у теплий хутряний плащ — наче взимку. Бліде, кволе, зманіжене хлоп'я, що його можна було б прийняти за меншого брата хазяїна — така була між ними схожість. Але в його вигляді все свідчило про виняткову вередливість, якої Едгар Лінтон ніколи не мав. Едгар побачив, що я дивлюся на хлопчика, і замахавши руками, наказав мені тихенько прихилити двері ці та залишити хлопця у спокої, бо в дорозі він геть зморився. Кеті дуже хотілося хоч одним оком зазирнути досередини, але батько звелів їй іти, і вони повільно рушили собі парковою стежкою, а я поквапилася віддати розпорядження прислузі. — Послухай, люба, — сказав містер Лінтон своїй доньці, коли вони зупинилися на парадному ґанку. — Твій кузен не такий міцний і жвавий, як ти, і він зовсім недавно втратив матір — не забувай цього. Тому не слід чекати, що він одразу ж почне бавитися та ганяти разом із тобою. І не втомлюй його розмовами: дай йому спокій хоч цього вечора, гаразд?
ВИ ЧИТАЄТЕ
Емілі Бронте "Буремний перевал" або "Грозовий перевал"
Romans«Буремний перевал (English Library)» англійської письменниці Емілі Бронте вважається визначним представником романтизму та літературної класики, а його сюжет та порушені авторкою теми залишаються актуальними навіть через сто п'ятдесят років від перш...
