Декілька днів після того вечора містер Гіткліф уникав стрічатися з нами за столом; але він би не згодився просто відіслати Гортона і Кеті геть. Він не витримав би остаточної поразки, тому вирішив сам не показуватись їм на очі. їсти раз на добу здавалося йому цілком достатнім для підтримки сил.
Якось уночі, коли всі в домі вже спали, я почула, як він спускається вниз і виходить у парадні двері. Я не чула, щоб він повернувся. Вранці виявилося, що його досі немає. Це сталось у квітні; день був ясний і теплий, трава — така зелена, якою лишень можуть викохати її дощі та сонце, і дві яблуньки на південному боці муру стояли всипані цвітом. По сніданку Катрина наполягла, щоб я винесла крісло і сиділа зі своєю роботою під ялинами біля будинку, і вмовила Гортона, що вже зовсім одужав після того нещасного випадку, скопати її малий квітник, перенесений за скаргою Джозефа в куток саду. І так любо мені було милуватись буянням весни довкола, і чути духмяні пахощі квітів, і дивитись у ніжну блакить над головою! Аж раптом моя юна леді, побігши до воріт накопати примул для свого квітника, повернулася лише з кількома квіточками і сповістила нас, що іде містер Гіткліф. "І він говорив до мене", — зніяковіло додала вона.
— Що він сказав? — уточнив Гортон.
— Хотів, щоб я чимшвидше забралася звідти, — відповіла вона. — Але він зовсім не такий, як завжди, і я трохи постояла, подивилася на нього.
— А який він? — спитав її кузен.
— Ну, такий... жвавий, майже веселий. Та ні, навіть не "майже", а дуже, дуже схвильований, і дикий, і радісний! — намагалася пояснити вона.
— Отже, нічні прогулянки його розважають, — зауважила я підкреслено недбалим тоном, хоча насправді була вражена не менше за неї. Бо ж не щодня нам випадала така нагода — бачити хазяїна радісним. Мені не терпілося побачити, чи вона каже правду, і я віднайшла якийсь привід піти у дім.
Гіткліф стояв на порозі; він був блідий і тремтів, але його очі й справді сяяли чудним радісним вогнем, що невпізнанно перемінив його лице.
— Ви щось поснідаєте? — спитала я. — Певно ж, зголодніли після прогулянки!
Я хотіла вивідати, де він був, але не наважилася спитати прямо.
— Ні, я не голодний, — відказав він, одвертаючись, майже зневажливо — наче збагнув, що я намагаюся вгадати причину його радості. Я знітилась — не могла вирішити, чи доречно зараз дозоляти йому з напучуваннями.
ВИ ЧИТАЄТЕ
Емілі Бронте "Буремний перевал" або "Грозовий перевал"
Romance«Буремний перевал (English Library)» англійської письменниці Емілі Бронте вважається визначним представником романтизму та літературної класики, а його сюжет та порушені авторкою теми залишаються актуальними навіть через сто п'ятдесят років від перш...
