Емілі Бронте "Буремний перевал" або "Грозовий перевал"

Розділ 15

Ще тиждень минув: і моє одужання, й весна вже зовсім близько! Я почув історію мого сусіди повністю; економка поверталася до своєї розповіді кілька разів, у години, вільні від важливіших клопотів. Я продовжуватиму її власними словами, тільки трохи стисліше. Загалом вона дуже гарно оповідає, і я не думаю, що зміг би поліпшити її виклад.

— Увечері,— розповідала вона, — тобто увечері того дня, коли я відвідала Буремний Перевал, я знала напевне — все одно як бачила на власні очі,— що містер Гіткліф десь поблизу, й уникала виходити надвір, бо його лист досі ще лежав у мене в кишені, а мені не хотілося знов чути погрози чи глуми. Я надумала не віддавати листа, доки хазяїн кудись не піде, бо не могла вгадати, як це вплине на Катрину. Так і склалося, і лист потрапив до неї лише через три дні. Четвер того дня була неділя, і коли всі в домі вирушили до церкви, я віднесла листа до кімнати моєї пані. Залишався ще один А служник, що разом зі мною наглядав за будинком, і ми з ним зазвичай замикали двері на той час, поки йде служба. Та цього разу погода була така гарна, що я розчинила двері навстіж, а щоб дотримати своєї обіцянки, я, знаючи, хто може прийти, сказала служникові, що хазяйці дуже захотілось апельсинів, тож хай він біжить до крамниці і візьме хоч декілька штук, а заплатити можна й завтра. Він пішов, а я піднялася нагору.

Місіс Лінтон, як завжди, сиділа біля відчиненого вікна, у легкій білій сукні, з шаликом на плечах. її густе довге волосся підстригли ще на початку хвороби, і тепер воно було прибране у просту зачіску з кучерями на скронях та шиї. її зовнішність змінилась, як я й казала Гіткліфові; та коли вона була спокійна, у ній вбачалася дивна, неземна врода. Палкий полиск її очей поступився місцем мрійливій, сумній ніжності; здавалося, вона не помічає нічого довкола; її погляд був спрямований кудись далеко, дуже далеко — як сказали б ви, за межі світу цього. А блідість обличчя (після її тілесного одужання воно вже не здавалося таким виснаженим) і особливий вираз, що зринув на ньому внаслідок душевного розладу, — ці ознаки, хоча й вказували на свою сумну причину, все ж таки надавали їй певної зворушливої принадності; і для мене, та й для кожного, хто її бачив, вони тяжіли над будь-якими втішними доказами її одужання, підтверджуючи найгірші припущення.

На підвіконні перед нею лежала книга, і легкий вітерець час від часу шелестів її сторінками. Я думаю, це Лінтон поклав її тут: Катрина ніколи не розважалася читанням чи ще якимось зайняттям, і він витрачав чимало часу, марно намагаючись викликати в неї бодай найменше зацікавлення ці чимось, що захоплювало її раніше. Вона співчувала його старанням і, якщо цієї миті була спокійна, терпляче їх зносила, даючи зрозуміти безнадійність його зусиль лише тим, що час від часу тамувала втомлене зітхання і зрештою винагороджувала його поцілунком і смутною посмішкою. Іншим разом У вона просто відверталася і затуляла руками обличчя або навіть зі злістю відштовхувала свого чоловіка; і тоді він лишав її у спокої, знаючи, що нічим не зарадить.