Чи гарний мій хлопець актор?

Посвята в студенти

— Джісоне, ну куди ти? Зачекай, – кричав в спину виснажений голос, але я не зупинявся. Було занадто соромно. — Та зупинись ти! – рука, що торкнулась плеча, розвернула мене, — Чому тікаєш?

Дійсно, чому я тікаю? Можливо тому, що вже декілька разів якогось чорта залипав на твої губи, Лі Мінхо? Мало того, що залипав, так ти це ще й помічаєш. Що ж ти будеш думати про мене?

— Чому ведеш себе як дитина?

Можливо через те, що я придумав собі йобану гру, але сам в неї ніколи не вигравав? Як же мені поставити тебе в незручне становище? Хочу побачити, як ти будеш красніти на моїх очах, грьобаний романтик!

— Зрозумів, – сказав Мінхо, коли до нього дійшло, що ніякої відповіді від мене він не дочекається. — Пішли, – пішовши прямо сказав той.

Університет був в 10 хвилинах від гуртожитку. Біля входу було дуже багато студентів. Всі щось обговорювали. До нас підійшов якийсь чоловік.

— Добрий день, – сказав він з посмішкою, дивлячись на мене, а коли помітив Мінхо, злегка кивнув йому головою. — Ти ж Хан Джісон?

— Так, добрий день, – невпевнено поклонився я.

— Я куратор твоєї групи, мене звати Джі Вон, – його посмішка з обличчя не спадала. Знаю я, які ви всі добрі до першокурсників, а як тільки пройде перший місяць, будете називати нас тупорилими вилупками, та погрожувати відчисленням за надто малий хабар. Мінхо вже розповів про всі хитрості цього університету.

— Приємно познайомитись, пане Джі Вон! – натягнувши на себе посмішку сказав я.

— Пішли, познайомишся зі своїми колегами, – кладячи руку мені на спину, сказав він. Фу, з чого він взяв, що я не проти його доторків?
Ми пройшли до чималого скупчення людей, які оглядались по сторонам і заворожено ахкали собі під ніс, мабуть, від краси. Так, університет виглядав неначе замок. Кам'яні стіни, дерев'яні високі двері, за межами викладеної бруківки виднілась, вже трішки пожовтіла, трава, а з дерев, посаджених з чітким інтервалом, тільки починало опадати листя. Дехто вже познайомився, а дехто стояв в стороні, боячись.

Мені в очі одразу кинувся до біса гарний та милий хлопець, одягнений в зелену кофту оверсайз. Цим, власне, він і виділявся серед таких «модників» в костюмах по типу мене. Його обличчя не було наляканим чи зацікавленим. Він просто стояв і дивився кудись крізь натовп.