Чи гарний мій хлопець актор?

Скоро ми зустрінемось.

Крики ставали голосніше. Вони наближались. Ми були дуже перелякані, не знали, чого очікувати. Двері були зачинені, вийти з кімнати ми не могли. Один варіант - вибити двері, та ніхто з нас не хотів відшкодовувати збитки за них сім'ї Хьонджіна, все ж, можливо це жарт чи якесь нове завдання у грі, або реально комусь загрожує небезпека, ми не могли бути впевнені.

— Та що там відбувається взагалі! — Мінхо був повен злості, дивлячись у його очі, можно сказати, що там літали блискавки, — що могло статися за 15 хвилин, поки нас не було?!

Мінхо ходив туди сюди по кімнаті. Нічого не залишалось робити, крім того, як чекати. Але чекати на що? А якщо на дім напали якісь бандити і зараз вбивають наших друзів один за одним? Наступними в черзі ми. Нас уб'ють. Якщо чесно, здавалося, смерть все ж була б краще за те, що відбувалось далі.

Почувся щолк, вимкнулось світло, відкрились двері. В дверях хтось стояв. Не було зрозуміло хто, тому що в руці був телефон з включеним ліхтариком, який світив нам з Мінхо в очі. Джерело крику було також в дверях, бо було настільки гучно, що руки так і підіймались закрити вуха. Тепер було зрозуміло, це був жіночий крик. Найстрашніше - це був крик Дохі.

Далі було наступне: Дохі штовхнули на нас з Мінхо з такою силою, що ми впали. Якесь дивне відчуття, коли я обгорнув подругу, я відчув руками її шкіру. Моє серце неначе зупинилось від розуміння ситуації. Вона була гола.

— Дохі? Ти мене чуєш? Що з тобою? — я був дуже занепокоєний, я не знав, куди мені діти руки, що робити. На нас все ще світив ліхтарик незнайомця в дверях. Дохі мовчала, вона так довго кричала, а тепер мовчить? Це тому, що відчула себе в безпеці? Тому що я поряд? Чи тут щось інше? В моїй голові було забагато запитань. Промайнула одна очевидна думка. Вона непритомна.

Мінхо просто за всім спостерігав з нерозумінням. Людина з ліхтариком зникла, залишивши нас зовсім без світла. На вулиці почулись сирени. Поліція? Чорт.

— Дохі, ти мене чуєш? — я перевернув її оголене тіло,— чорт, АГОВ, Є В ДОМІ ХТО? — у відповідь тиша. Мінхо вже давно піднявся і стояв біля вікна, не дивитися ж йому, на голу, непритомну дівчину.

— Тут немає нікого, всі втекли, — говорив хлопець не повертаючись, поки я переніс тіло дівчини на ліжко, щоб вкрити ковдрою, бо одягу не було, — за вікном поліція, їх викликали сюди, нам кранти, — серйозним голосом промовив Мінхо. Він був занадто спокійним, настільки, що аж лякав. Але в моїй голові зараз літали догадки, що могли зробити з Дохі. Невже її згвалтували? Перевівши погляд на її обличчя я помітив, що очі її були зав'язані. Виходить, вона не бачила, хто з нею це вчиняв, або це була якась гра. Але що робити зараз? За пару секунд сюди прийде поліція, що їм говорити? Чому ми просто не втечемо? У нас був час це зробити, але який сенс? Та і як я можу кинути свою подругу та ще й у такому вигляді? Забагато питань.