Чи гарний мій хлопець актор?

Я думаю, він може бути щирим

Я почав готуватись вже сьогодні. Ходив по кімнаті та наспівув текст пісні, тим самим вчивши її, перед дзеркалом намагався показати різні емоції, різні вирази облич, вчив рухи танців. У мене, на диво, непогано виходило. Від тренувань та нервів я був весь мокрий, треба було провітритись, тому я вирішив сходити в магазин. Я не став переодягатися, навіщо це? Просто взяв гроші і вийшов з дому. Всю дорогу я знову думав. Нарешті я з'їду від батьків, я буду жити в гуртожитку! Насправді це викликало в мене купу емоцій. Нові знайомі, нове життя, і нові проблеми.. Цікаво чи знайду я людину, яка буде мене розуміти та підтримувати? Мені так не вистачає простих обіймів.. Я настільки занурився в думки, що врізався в когось.

— О боже, – мовив я, падаючи. Тепер я лежав посеред вулиці. Купа людей оминало мене. Стало соромно, а це навіть не на сцені. Хоча ніхто з людей не зупинився. Нікому не було діла. Чи варто було боятись думки людей, які навіть не знають твого імені, і вже через 5 хвилин не будуть пам'ятати і обличчя? Мені протягнули руку. Коли тінь помічника закрила мене від променів, які світили мені прямо в очі, я побачив його. Переді мною був Мінхо. Хто б міг подумати, що наступного разу я зустріну його лежачи на бруківці. Та я взагалі не думав, що ми колись ще раз зустрінемось. Що він тут робить?

— Довго ти ще валятись будеш? Ти заважаєш людям пройти. – Мінхо взагалі не здивувався мені. Знову він занадто спокійний. Він завжди такий байдужий до всього? Я встав без його допомоги. Не вистачало ще знову з ним зв'язатись. Хто знає, що на цей раз він мені підготує.

На відмову від допомоги він двинув плечима. Мовби говорячи: «як хочеш, твій вибір». Я б вибрав взагалі його більше ніколи не бачити. Через нього я втратив подругу. Все через нього, звідки він на мою голову взявся?
Ніхто з нас не йшов далі, ми просто мовчки стояли один напроти одного. У нас було багато запитань.

— Ти цей.. Поговорити не хочеш? – протираючи потилицю сказав хлопець. Ніхто з нас насправді не хотів говорити, але це було потрібно. Того літа ми розійшлися, а я так і не встиг дізнатись правду. Спогади знову накрили мене з головою. Перед моїм лицем тепер був не Мінхо та вулиця, а дім та кімната Дохі.

****

Я сидів на ліжку з ногами та думав над словами Дохі, над її догадками. В інтернет потрапило відео з тієї вечірки, з тієї самої закритої кімнати. Виявилось, на нас світив не ліхтарик, а спалах від зйомки. Моя подруга збирала речі. Вони з її батьками збирались покинути це місто.