Варвари крижаної планети

Розділ 3

Джорджі

Із тривогою озираюся навколо. Оступившись, я провалилася в глибоку ущелину, зверху вкриту снігом. Напевно, ця планета наскрізь пронизана печерами, і я в одній із них.

У тій, яка була не вільна. Зовсім не вільна.

Мене роздивляються дивні істоти з риб'ячими обличчями. Вони частково схожі на людей. У них по дві руки і ноги, вони високі, вищі за мене, у них величезні очі на загострених обличчях, роти маленькі й круглі. Вони мають майже мультяшний вигляд, якщо не брати до уваги зваляного білого волосся, яке вкриває майже кожен сантиметр їхнього тіла. І вони пахнуть мокрою псиною. Фу!

Один видає буркотливий звук, схожий на угу сови.

— Привіт, – тихо кажу я, намагаючись не ворушитися. Очевидно, вони намагаються вирішити, друг я чи ворог. Вони трохи нагадують мені вукі[4] із «Зоряних воєн» (боже, час перестати порівнювати все, що відбувається, із «Зоряними війнами»), тільки вони білі й у них величезні очі. А ще хвости. Я розумію це, коли одна з істот наближається до мене і виляє хвостом взад-вперед, як роздратований кіт. Істота уважно вивчає мене, потім знову видає той звук.

— Джорджі, – гарчить зверху Вектал, — Джорджі!

Чую, як його руки розгрібають лід, частинки якого сиплються мені на голову.

— Здається, зі мною все гаразд.

Істота, що виляє хвостом, піднімає голову і знову ухає, як сова.

Ще більше снігу летить мені в обличчя, я піднімаю очі. Вектал швидко розкопує отвір достатнього розміру, щоб пробратися до мене. Він виглядає дуже схвильованим і вигукує мені якусь команду, яку я не розумію. Це «залишайся на місці», «біжи» чи що?

Я дивлюся на пучеоких єті. Один нахиляє голову і ще швидше виляє хвостом. Він схожий на потворне цуценя. Посміхаюся і повільно піднімаюся на ноги, помічаючи, що ці «цуценята» на півметра вищі за мене.

— Привіт, – повторюю я м'яко і ніжно. Можливо, якщо я буду ставитися до нього як до цуценяти, ми порозуміємося? Коли його ніздрі роздуваються і удари хвостом посилюються, я простягаю здорову руку, щоб він міг її понюхати.

Істота гарчить, потім шльопає мене по руці і люто відштовхує. Злякано скрикую і падаю на землю. Інша істота одразу ж накидається на мене, смикає за волосся й одяг. Третя кричить і жбурляє в мене снігом. Я розумію, що вони схожі зовсім не на цуценят, а скоріше на злісних, розгніваних мавп.