Одна година на бажання

Розділ 1

 Я накульгуючи йшла вулицями Ніреймору й витирала сльози з обличчя та досі не могла повірити у те, що щойно Рік мене покинув. І це він зробив прямо сьогодні, в день усіх закоханих! А я вже встигла спекти й подарувати йому його улюблені імбирні пряники у вигляді сердечок. Вони так й залишились лежати на столі. Шкода, що я їх не скинула на підлогу.

- Покидьок!  – Скрикнула я й декілька перехожих обернулися на мій крик.

 Я не стала просити вибачення, просто закуталася у свій улюблений бордовий шарф ще щільніше.

 Зимовий морський вітер пробирався під моє чорне пальто й торкався моєї голої шкіри. Я здригнулася. Треба було одягатися тепліше, але ж я йшла з Ріком на побачення у кафе, ось і вирішила одягнутися в гарну, але тонку та коротку сукню. Про холод, я думала в останню чергу. Дурепа.

 Кісточка на правій нозі боліла. Коли вибігала з кафе, після безжалісних слів Ріка, біля виходу підвернула ногу. І потрібно ж було саме сьогодні надіти ці чортові туфлі на підборах?!

 Вітер грав з моїм розпущеним довгим золотавим волоссям й жбурляв пасмо за пасмом мені прямо в очі. Я нервово поправляла їх рукою за вухо та витерала сльози, які все ще невпинно котилися моїми щоками. Сумно видихнувши глянула на небо.

- Чарівна леді, вам потрібна допомога?

 Я обернулася на голос й побачила як чоловік, що сидів на лавці, неподалік від мене, піднімається та простягає в мій бік хустку.

- Ееее... Це ви мені?!  – Здивовано скинула я брову дивлячись на нього.

 "Ого!" Мало не скрикнула я, придивившись до нього уважніше. Чоловік був дуже гарний. Високий, рудоволосий, із зеленими очима та милими ямочками на щоках. Вдягнутий він був в чорне пальто з-під якого виднілися чорні штани. Незнайомець променисто посміхнувся мені і його очі ніби блиснули у світлі ліхтарів.

- Звісно, вам! - Він підійшов ближче та заглянув у мої очі. - Мені здалося, що ви шкутильгаєте, що з вашою ногою, вам боляче?

 Я відсахнулася від нього, якийсь він був дивний, хоч і гарний. Хоча може він дійсно просто хотів допомогти, але життєвий досвід нагадував про те що довіряти не те, що незнайомцям, а найріднішим треба з обережністю і уважністю. І якраз сьогодні я не була готова "роздавати" комусь свою розірвану на шматки декілька хвилин тому довіру.