Одна година на бажання

Розділ 6

 Шлях до порталу я пам'ятала доволі погано, все було ніби в тумані або можливо реально було в ньому. Ми вибігли по довгому коридору, на вході вже ніхто не стояв. Не зупиняючись пробігли всю вулицю. Їх сонце сяяло вже не так яскраво, а перехожих майже не було. Лише раз я обернулася назад, коли почула жахливий гуркіт.

 Це виявилось тріснув скляний купол. Він просто лопнув та розколовся на дрібні частини. Ми з Адріаном встигли пірнути в магазин, де знаходився портал, й сховатися від осколків.

- Кошмар! Бідні перехожі люди! А як же Дарен?!

 Я злякано схлипнула, подумавши про тисячу дрібних осколків, які розлетілися на десятки метрів.

- Ти забуваєш, що тут людей немає. А сутності, які тут перебувають, цілком можуть себе захистити. А що до Дарена, тут так. - Побачивши, як мої очі розширюються від жаху, він швидко додав. - Слухай, не думаю, що ніхто не помітив, як тріснув купол. Упевнений, що до нього вже поспішає хтось на підмогу. А що до осколків, то Дарен не перший рік тут живе, я впевнений, з ним усе буде добре адже не дарма ви знайшли один одного саме зараз.

 З моїх очей ще сильніше побігли сльози. Ніколи не вважала себе плаксою, але нерви вже здали.

- З моєю удачею ще як може! - Тихо прошепотіла я.

 Магазин був порожній. Продавця ніде не було видно. Адріан дістав із пальто міні-дзеркальце і, відкривши його, щось натиснув.

 Мої брови поповзли вгору. От прямо зараз найвдаліший час, що б глянути на себе в дзеркало! Він повернув його до себе й раптом звідти пролунав чоловічий голос.

- Адріан? Щось термінове? Ми проводимо допит.

- Данієлю, не торохти, як старезний дід!  - Усміхнувся той у дзеркало.

 Я зазирнула йому за плече й зойкнув прикрила рот рукою. У дзеркалі, як на екрані смартфона відображалося обличчя іншого чоловіка. Із сірими очима, трохи м'якими рисами обличчя. Темне волосся співрозмовника було зібране у хвіст на потилиці, у вусі поблискувала кафа, а на шиї виднілося тату: вертикальна лінія з якихось ієрогліфів. Він пильно дивився на Адріана.

- У неї декілька спільників повітряників. - Сказав рудий серйозним тоном.

 І як він так швидко перемикає емоції?  Чоловік у дзеркалі насупився, а потім його обличчя осяяла здогадка...