Одна година на бажання

Розділ 4

 Я вирішила спробувати обійти приміщення по колу з самого боку, та не сунутися в саму густоту натовпу й при цьому намагатися придивлятися до облич. Як би мені не було страшно. Це було поки що найкращим планом.

 Сказати, що план виявився не дуже - нічого не сказати. Буквально на кожному кроці мене постійно ледве не збивали з ніг. Звісно що не спеціально. Я навіть трохи співчувала істотам, у яких були різні незвичайні, як для простих людей частини тіла. Певно було незручно тягати на собі величезні крила. Я вдома ліфчик знімаю із задоволенням й втомлено плюхаюсь на ліжко зі своїм другим розміром, а тут весь день носиш цей тягар за спиною. Як у них ще куприк не відвалюється і вони взагалі можуть танцювати? Боже, а спати з цим як?

 Я дедалі йшла, а коло все не закінчувалося, обличчя перед очима вже розмазувалися. Вони всі були настільки різноманітні, що після декількох хвилин вглядання я вже перестала усміхатися тим з ким зустрічалась поглядом й просто переводила здивовано погляд з одних на інших.

 Я намагалася знайти когось, як мінімум, без усіх незвичних для мене частин тіла. Не думаю, що мій чоловік має роги чи зелений відтінок шкіри. І чому я забула запитати рудого, чи є серед відвідувачів концерту люди? Напевно, є. Їх просто не могло не бути.

 Іноді я бачила як істоти з натовпу злітають на своїх крилах у повітря та витворяють там такі кульбіти, що було не відірвати очей. Мені навіть стало трохи заздрісно. Можливо я б теж дуже хотіла так легко злітати у повітря. Але потім знову думала про тяжкість крил й моє бажання одразу випаровувалось.

 Чого тільки для комфорту місцевих відвідувачів не вигадали. Я навіть побачила невеликий басейн, де біля бортиків сиділи справжні русалки, потягуючи через соломинку якісь різноколірні коктейлі. Як ці рибо-жінки не зварилися за такої температури цього світу, для мене було велике питання, може у них там охолоджувач як в акваріумах? Чи у них самих висока температура тіла чи навпаки дуже низька? Цікаво. До речі, серед них я помітила ніби декількох русалів. Ніколи не задумувалась про чоловіків - русалів.

 І  знову я розлютилася на себе, тому що постійно відволікалася на різні незнайомі й дивні для мене деталі та істот. Пройшло вже не менше п'яти хвилин, а я все йшла і йшла ковзаючи поглядом по різних обличчях.

 Іноді я зустрічалася з кимось поглядом. Хтось запитливо підіймав брову, хтось пирхав та відвертався, оглянувши мене з ніг до голови, хтось усміхався й кликав приєднатися до себе. Я відразу ж відвертала голову удаючі, що не помітила запрошення. Не знаю що рудий мав на увазі коли казав про: "ви його точно впізнаєте", але якщо прислухатися до цієї недопоради, то я поки що нікого так і не впізнала та певно навряд знайду. Мені не хотілося підходити абсолютно ні до кого. Хіба щоб ближче роздивитися та помацати незвичайні для мене речі.