Таємниця зілля кохання

Розділ 1

Можливо, було б краще залишити кілька точок на карті недослідженими. Нехай світ зберігає дещицю своєї магії.

  Ренсон Ріггз

Ця історія розпочнеться із звичайного, не чим не примітного вечора...

На той час мені було сімнадцять, і я переглядала фільм “Гаррі Поттер і в’язень з Азкабану” – це моя улюблена частина. Я полюбляла проводити так свій час, я була шаленою потероманкою. Занурена в світ Гаррі Поттера, відчувала, що моє серце б’ється не від пригод хлопця-чарівника, а від таємничого і містичного Северуса Снейпа. Його чорні очі, які здавалися віконцем у світ загадок, зачаровували мене. Я відчувала, що він приховує багато таємниць, і це робило його ще привабливішим. Мої думки були наповнені образами його високої статури, блідої шкіри та волосся, яке нагадувало чорний вітер. Я мріяла про те, як він виходить з темних кутків Хогвартсу, обережно крокуючи, наче кішка, і відкриває переді мною світ магії і загадок.

Моє серце було в пастці, і я не могла відірвати від нього свої очі. Я бачила в ньому не тільки вчителя, але й героя, який готовий віддати своє життя заради добра. Моя закоханість була такою сильною, що я відчувала, ніби вітер несе мене на крилах кохання. І я знала, що навіть у світі чарівників, де все можливо, мої  почуття до Северуса Снейпа - це щось найцінніше і наймагічніше.

Тоді, я ще довго сиділа за переглядом фільму, коли годинник показував вже за північ, я відклала ноутбук на приліжкову тумбочку і зручно вклалася в своє ліжко. Вимкнувши світло, я погрузилася в глибокий та прекрасний сон, сповнений чудес...

Вранці мене розбудив теплий та ніжний голосок, проте чужий.

- Люба, просинайся, час снідати, - мовила жінка, років тридцяти.

Я відкрила очі та поглянула на неї здивованими очима. Переді мною сиділа жінка. Незнайома мені жінка. Одягнута в довге рожеве плаття, фасон якого туго прилягав до тулуба і яке опускалося аж до землі. Це плаття неначе було створене природою тільки для неї. Її волосся було туго завязане ззаду і мало колір не то рудий, не то каштановий. Очі... Очі були її чисто зеленими. В цих очах можна було загубитися, немов в безкінечному лісі. Вони світилися загадковістю, і я не могла відвести від них погляду.А на її лиці була широко розтягнута посмішка, яка видавала невеличкі  морщини на щоках.