Таємниця зілля кохання

Розділ 2

"Життя занадто коротке, щоб витрачати його на те, що не викликає у тебе пристрасті."

Алан Рікман

Я зі своєю сім'єю снідала в обідній залі. З того часу, як я стала їхньою дитиною, минув місяць, і завтра я вже мала покидати їх. За цей місяць вони стали мені як справжньою сім'єю. В реальному світі я рано лишилася без батьків, тому їх тепло розтопило мені душу, і я змогла знову відчути себе коханою. Я дізналася багато чого про них. Наприклад, вони були впливовими людьми і були відомі так само, як і сам Волондеморт. Обоє вони навчалися на факультеті Слизерену. Батько мав алергію на яблука. Вони були однолітками, і мама мала багато залицяльників до батька. Також, стало багато чого відомо і про мене саму. Я мала слабкий імунітет, тому часто сиділа дома, не виходячи на вулицю. Я любила багато базікати, так само, як і батько. Я мала алергію на яблука, любила книжки,та я не могла обійтися без винограду.

Я взяла свою паличку та за допомогою закляття левітації знайшла сіль. Цю паличку я отримала з важкими зусиллями. Як згадаю...

Я зі своєю мамою завітала до крамниці Олівантера. Продавець люб'язно привітав нас у своїй крамниці.

-Ооо, кого я бачу! А я то думав, коли ви прийдете,Маргарет Шакган. Зачекайте тут, я зараз принесу вашу паличку,- він пробігся по поличках і приніс мені коробочку. -Ось, тримайте.

Я змахнула паличкою, проте відразу пошкудувала, що чипала її. В магазині розбилася ваза. Господар забрав паличку з моїх рук і упакував її назад.

-Дуже дивно, я думав, ця паличка вам підійде, - сказав господар крамниці та пішов далі по полицях, шукаючи потрібну паличку.

Він кожного разу приносив нам нову паличку, проте жодна не підходила. Я рознесла вже півкрамниці, розбила вази, скло, розгромила архів, проте нічого. Моя мама вже втомилася стояти біля мене, тому присіла на диванчик, що стояв в кутку магазину. Я пробула там пів дня, перепробувала безліч паличок, проте жодна мене не обрала. Олевантер вже сумнівався в тому, що я чарівниця, проте, трохи подумавши, запропонував мені останню паличку в його крамниці. Я взмахнула нею, і у мене в вухах заграла прекрасна мелодія.

-Дивовижно... як таке може бути?

-Щось не так, пане Олевантер?

-Маргарет, ви обрана. Ця паличка вас вибрала. Вона може виконувати неймовірні речі. Це паличка Лети Лестранж. Після її смерті паличка не хотіла нікого вибирати, тому я і відклав її подалі. Господаря цій паличці ніхто не міг знайти протягом сотні літ. Багато людей намагалося підкорити її різними способами, проте нічого не вийшло. І тут ви змогли легко її отримати!