Таємниця зілля кохання

Розділ 11

Вони живі у спогадах.

Лілі Поттер

Кілька хвилин ми мовчали, кружляючи у ритмі музики, але я знала, що мені слід згадати обіцянку, яку він дав мені багато тижнів тому.

- Ви все ще пам'ятаєте свою обіцянку? - запитала я, м'яко, ледве стримуючи емоції, що завжди виникали, коли я думала про смерть своїх батьків.

Северус не одразу відповів, але я відчула, як його погляд загострився, і рухи стали трохи стриманішими. Потім, обережно поглянувши на мене, він кивнув.

- Я пам'ятаю, - тихо відповів він. - І як тільки прийде час, я вам все розповім.

Ці слова різонули мене, наче гострий ніж. Мене охопив холодний страх, а руки мимоволі затремтіли. Я різко відпустила його, ніби обпеклася, і зробила крок назад. Танець був завершений, але це не принесло полегшення. Мій погляд зустрівся з його, і в грудях щось стислося від передчуття. Северус знав. Він знав, хто вбивця моїх батьків. 

На мить світ завмер. Все, що було навколо — музика, інші люди, навіть повітря — здавалося далеким і розмитим. Я не могла повірити своїм вухам. Моє серце шалено калатало, мов попереджаючи про небезпеку, а в голові вирували питання. Як довго він знав це? Чому мовчав?

Його лице залишалося непроникним, хоча в очах було щось незрозуміле — чи то цікавість, чи то прихований план. Він чекав. Знав, що я не відступлю. І дійсно, я не могла залишити це без відповіді.

— Нам треба поговорити, — зламавши тишу, вимовила я, намагаючись приховати тремтіння в голосі.

Северус лише кивнув, спокійно, без зайвих слів. Ми швидко віддалилися від зали, де продовжувалася вечірка, і заскочили в невелику темну кімнату. Двері ледь зачинилися за нами, як я одразу повернулася до нього, відчуваючи, як всередині киплять емоції.

— Ти знав... ти завжди знав! — мій голос зірвався на шепіт, в якому змішалися біль і обурення. — Чому ти мовчав? Чому не сказав мені раніше?!

Северус дивився на мене холодно, його очі ніби пронизували наскрізь. Він підняв руку, ніби хотів запевнити мене в чомусь, але я відступила ще на крок, не бажаючи більше бути поруч.

Його спокій лише розпалював мій гнів. Я зробила ще один крок назад, не відводячи від нього очей, відчуваючи, як серце стискається від болю. Моє життя змінювалося назавжди, і я більше не могла довіряти нікому.