улюблена учениця математички?

я не хотіла її відпускати ніколи

ось, я показую їй якийсь приклад у книжці та питаюсь про нього, а вона дивиться на мене солодким поглядом, і ставить свою руку на мою...

я хотіла вже цього, ніби вона теж, але....

"луїза, ти дуже велика молодець, що як тільки щось не розумієш, зразу просиш пояснити.я вірю в твоє майбутнє."

"а,дякую"

я просто понадіялась на трішки інші слова...

ось, вже пройшло дві години, я складала свої речі, вона щось робила. і тут настав час проводити

ви пішли до дверей. ти хотіла цього. і змогла. звичайно, що просто обійняти. вона відповіла взаємністю. я не хотіла її відпускати ніколи.
але прийшлось, вона відійшла першою. в кінці я посміхнулась до неї і попрощалась. всю свою дорогу я думала чи не зробила я щось не так?чому вона часто на мене так дивилась?це нічого не значить?

я розумію, що це не дуже нормально відчувати таке до вчительки. але я нічого з собою не зроблю. я дійсно її кохаю. і я доб'юсь її. принаймі як закінчу школу.

нікого відбивати не потрібно. у неї немає ні чоловіка, ні дітей. головне, щоб це все не появилось, поки я не закінчу школу і вона вже не буде мене сприймати тою самою маленькою улюбленою ученицею математики.