Sorry for taking so long

Part 5. Ніби чогось не вистає.

Всі зібрались у вітальні. Хан прийшов останній, побачивши хлопців він посміхнувся, щоб не видавати свого суму. І на здивування всім він сів не біля Мінхо, а біля Чанбіна.

- Хлопці, я думаю у нас є чим один з одним поділитись, - розпочав Бан Чан. - Можливо дехто думає що ми нічого не помічаємо, але готовий вас розчарувати.
- Гаразд, ну і де ми з Міні спалились? - перебив Чана Хьонджин.
- Ну, взагалі-то я мав на увазі Фелікса з Чанбіном, - здивувався Чан. - Але тут мені стає вже цікаво.
- Ну звісно, а ви з Чоніном нічого нам розказати не хочете? - склав руки на грудях Фелікс і посміхнувся.
- Вибач, я не стримався і розказав Феліксу, - почухав потилицю Чонін.
- Оце у вас тут пристрасті, - засміявся Мінхо.
- Хто б казав, - подивився на нього Хьонджин, Мінхо лише фиркнув.
            - Гаразд, це не головне для чого я вас тут зібрав, - видихнув Бан Чан. - Як щодо шашликів сьогодні ввечері?
            - Я тільки за, попоїсти я думаю ніхто не відмовиться, - почав облизуватися Чанбін.
             - Тільки нам потрібно в магазин, - підняв голову Хьонджин.
             - Я закупився ще в Сеулі, так що в нас все є, - посміхнувся Чан. - Хто допоможе мені з мʼясом?
             - Мінхо-хьон, він робить дуже смачне мʼясо, - проговорив Чонін і повернув голову в сторону старшого.
             - Я не проти, - знизав плечима Мінхо.
             - Чудово, тоді нехай інші займуться столом. Все що потрібно я заніс в холодильник, - сказав Чан і звернувся до Хана. - Джисон, допоможеш Мінхо замаринувати мʼясо, тому що мені потрібно ненадовго відʼїхати.
- Ем, ні, у мене важлива справа з Чанбіном, - ніяково усміхнувся Хан. Йому важко було відмовляти, але він хотів подумати над словами Мінхо, і поряд з ним у нього це не дуже вийде.
- Я допоможу, - поклав свою руку на плече Хана Хьонджин.
- Ну гаразд. Тоді займайтесь я скоро повернусь, - двері за Бан Чаном зачинились і через кілька секунд знов відкрились. - Єна, ти їдеш зі мною.

Макне підскочив з дивану і побіг до виходу.
- Ну круто, вони поїхали розважатись, а ми тут працюй, - розвів руками Синмін.
- Навряд Чан поїхав розважатися, - встав зі свого місця Мінхо. - Хьонджин, ходімо.

Блище до вечора хлопці почали займатися поставленими для них справами. Мінхо з Хьонджином почали розпалювати вогонь, решта почали переносити стіл та стільці на вулицю блище до озера.

- Ти сверлиш його поглядом вже півгодини, - розмахував дощечкою на тліючим вуглем Хьонджин. Він помітив що Мінхо вже досить довго дивиться в сторону Хана і Чанбіна, які про щось активно розмовляли і голосно реготали.
- Тобі здалося, - повернувся до нього Мінхо.
- Що між вами відбувається? - уточнив Хван. - Джисон сьогодні жодного разу не підійшов до тебе, на нього це зовсім не схоже.
- Нічого не відбувається, - зітхнув Мінхо і винувато опустив голову. - Здається я образив його.
- Та годі, ти ж не сказав йому що про все здогадався? - усміхнувся Хьонджин.
- Ні, але він сам це зрозумів, - знизав плечима Мінхо.
- Але ж із-за цього він би не почав би ігнорувати тебе, - зацікавився Хьонджин. - Чи ти сказав йому щось не те?
- Я майже припинив нашу дружбу, - подивився прямо у вічі молодшого Мінхо. - От чому воно так? Я не хочу робити йому боляче, і стосунків я не хочу. І сьогодні цілий день ми не спілкувалися, а мені ніби чогось не вистачає, на душі ніби пусто.
- Впізнаю це почуття, - загадково посміхнувся Хван. - Ти все ж таки закохався.