Тук ...тук..тук ..
Все б'ється по землі
Теплом пропитано воно.
Краплини що повинні сум донести
Несуть лише вологе відчуття
А сірі небеса з собою носять спокій
У старий кишені
Вже довгій вік я змушую себе
Примушую ненавидіти це
Приємний тихий спокій,
Що глушить всі тривоги й клопіт,
Що в мене глибоко в душі.
Чому ж не можу я відчути сум,
В годину коли льє він,
Чому не затикаю вуха,
Не поринаю у океани дум
Чому не загадаю той ранок....
Як тільки намагаюсь приборкати коня
Коня своїх же почуттів ,
Я згадую тебе і всі слова твої
Про дощ, про мене і про небо.
Вразливий я,
Не можу просто все забути
Зненавидіти дощ
Забути теплі ті твої слова.
Порівнюю тебе я з сонцем,
А ти мене зі зливою
Ми мов разом не можемо існувати,
Але мені ти все торочила
Як вже давно закохана
У дощ, у гуркіт грому й зливу,
У тихій дерев шепіт
З яких вода тече,
У листя що прикрито пилом,
Немов знову оживає.
Як довго я жадав
Зненавидіти й зневажати зливи,
Все те що ранок той приніс,
Але не зможу я змагатись з тим,
Що ти несла мені щоразу.
