На попелище стояв мовчав,
А руки каменіли ,
Каблучку золоту тримав,
А сонце вже сходило.
Палало вогнище
Ще як навколо все біліло
А він стояв і сум свій закопував у могилу.
Як жити він та й не знав ,
Зібрав той попіл у хустину
Поніс він ту хустину в поле,
Й поховав разом з собою ,
У клумбі квітів золотих він поховав її.
Свою Любов, своє життя, свою злагоду і мир.
А в голові галасе натовп, який згубив,
- Нащадки ви гріха, та що ж ви наробили ,
Любов мою ви вбили на віки
Навіщо це зробили .....-
Гуркоче тихий грім і плаче вся земля ,
Загинула вона і мати і дружина
І тільки плач дітей не чути за дощем .
І не побаче вона знов тих квітів золотих.
Минає час і пам'ять все стирає,
Навіщо згадуєш про це моє серденько
Навіщо біль хочеш відчути
Вже сто століть минуло а ти боліш як вперше
Моя любов с тобою на віки....
Ти маришся мені і у в сні й на яву
Не пам'ята обличчя я твого
І голос в далечі гукає
Не зна була ти справді
Чи плід мого натхнення
муза моя любов безсмертна
Але твоє волосся колоскове
І квіти золоті...........
