Тіневий кіт

4 0 0
                                    

Опис: історія, що не має чіткого кінця, але, як і минула викладена робота, отримає продовження в майбутньому.

  Я, ледь переставляючи ноги, йшла по доріжці. Все тіло боліло від синців та перевтоми, тому непогано було б сісти, та мені чомусь не вдавалося переконати себе, що все вже добре й не потрібно нікуди тікати. Я відчувала на обличчі доріжки сліз, що стікали по щоках на підборіддя, крапали на асфальт, залишаючи вологі сліди. Мене не цікавило наскільки далеко відійшла від того місця, де була кілька годин тому, та як далеко знаходився мій дім. Зараз хотілося тільки пити та хоч трохи відпочити.

   Голова різко запаморочилася і я ледь встигла вхопитися за металічну ніжку вуличного ліхтаря. Метал приємно охолоджував гарячі долоні. Пальці рук міцно тримали тонку ніжку з гарними завитушками. Я наче хотіла вхопитися за останню соломинку до порятунку, навідріз відмовляючись думати, що нічого вже не можна виправити. Зараз на думку спадало тільки одне слово — вода. Воно здавалося найкращим споміж усіх, що існують.

   Я притулилася гарячим чолом до металу та безсило опустилася вниз, тримаючись за ніжку ліхтаря. Мене зовсім не турбувало те, що асфальт був брудний. Хотілося сісти. Стояти я вже не могла. Важко сказати скільки годин мені потрібно було бігти, а місцями швидко йти, але можу впевнено сказати, що витратила на це ніч та весь день. Сил вже не лишилося, але я повинна була протриматися ще кілька годин, щоб хоча б знайти якесь непогане місце для ночівлі.

   Повільно відпустивши одну руку, я подивилася на подерті долоні. Потім перевела погляд на ногу зігнуту в коліні. Крізь дірку в джинсах на стегні виднілася чималенька подряпина. Напевно, тікаючи, зачепилася за якусь гілку.

   Я закрила обличчя долонями. Під ними відчувала ще вологі залишки сліз, що зовсім недавно скочувалися по моїх щоках. Думала, що мені робити далі. Повернутись не могла, але й залишитися тут на ночівлю теж не хотілося. Варіантів не було взагалі, хоча вони б не завадили.

   Тривожні думки не покидали моєї голови. У пам'яті спливали згадки тієї ночі, що змінила мене, змусила йти в те далеке "кудись", де я взагалі не уявляла, що буду робити.

   Кілька хвилин довелося провести біля вуличного ліхтаря. І лише тоді, коли я переконалася в тому, що зможу йти, повільно піднялася на ноги, тримаючись двома руками за ніжку ліхтаря. Хвилину витратила на те, щоб зібратися з думками, а потім зробила перший крок вперед.

ОповіданняWhere stories live. Discover now